Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадка чаклунського імені" автора Vasyl Shyrman. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
Сеанс

— Виходимо з медитації… на раз, два, три! Повільно вдихаємо через рот… і плавно видихаємо через ніс. Ще раз. Раз, два, три. Хто хоче поділитися враженнями, думками, образами?

Слова Іларі Івені повернули мене в реальність, ніби хтось різко смикнув мене з глибоких вод моєї підсвідомості. Я розплющив очі, намагаючись зорієнтуватися, і кілька секунд лише дивився в яскраве світло кімнати, що поступово відновлювало контури речей. Згадуючи останні миті мого бачення, я мало не повірив, що насправді тримаю в руках весло, а моя футболка волога від річкової води. Та коли очі звикли, я зрозумів, що веслом був стілець переді мною, а вся "волога" — то всього лиш краплі поту. Ех, кондиціонер би тут не завадив.

— Ти як, друже? — з легкою усмішкою запитала Іларі, помітивши моє задумливе обличчя.

— Досить нормально… як для першого разу.

— І все ж ти нічого не розповів про свої видіння, — зауважила вона.

— Та… якось не хотілося, — знизав плечима я, ще не готовий розказати про свої почуття.

— Що ж, може, іншим разом?

— Може, іншим разом, — посміхнувся я, уникаючи розмови.

На сеанси регресивного гіпнозу я ходив лише кілька тижнів — мене привів сюди мій друг.

— Слухай, Бофіне, якщо ти хочеш знайти натхнення для своєї книги, мусиш відвідати цю студію.

— Думаєш, це може дати мені нові ідеї?

— Повір, ти знайдеш більше, ніж очікуєш, — він простягнув мені візитівку із номером Іларі.

Так я опинився в її студії, і мене затягнули ці зустрічі. Кожен сеанс наче відчиняв двері в паралельні світи, де моє "я" проживало інші життя й відчувало реальність по-новому.

Дорога додому могла здатися нескінченною або ж пролетіти, ніби мить. Це не залежало від відстані, часу чи трафіку — все вирішували думки, що не відпускали мене. Сьогодні я навіть не помітив, як опинився біля дому. Ми з дружиною, Бестер, давно облишили ідею мати власний дім і тепер насолоджувалися орендою, яка завдяки моїм книгам нарешті стала для нас доступною.

Після того, як моя перша книга про магію та чаклунство знайшла свого читача, я написав ще три — і нарешті ми отримали пристойний дохід. Завдяки цьому зараз ми живемо у невеликому, затишному будинку на березі океану, який став нашим маленьким раєм. Будинок хоч і маленький, але вміщує не лише нас двох, а й трьох наших собак і трьох котів. Мій кабінет для роботи — скромний, зате там панує дух творчості. Спальня хоч і не велика, але ліжко там величезне, хоча і на ньому часто ледве вистачає місця для нас двох серед нашої пухнастої "зграї".

Наша кухня, їдальня й вітальня з панорамним вікном на океан поєднані, щоб ми завжди могли насолоджуватися видом. А на подвір'ї під навісом стоїть наша маленька "Джимні", оскільки в будинку місця для неї вже точно не вистачило б. Ми часто жартуємо, що в нашому житті все маленьке — крім собак і нашого щастя.

— Привіт! Я вдома!
— Привіт! — відповіла Бестер крізь гавкіт нашої "малечі".
— Виведи їх на прогулянку, а я тим часом накрию на стіл. Як пройшла зустріч?
— Потім, за вечерею розповім, — вигукнув я, перекрикуючи їх радісний гамір і відчиняючи двері.
— Вимилися?
— Як завжди!

Прогулянка вздовж берега з нашою "малечею" — це ритуал, від якого неможливо втомитися. У будь-яку погоду — чи то дощ, чи вітер, чи спокійний океан без хвиль — кожен раз приносить щось нове. Вранці крізь туман ледь чути їх гавкіт і тихий шелест хвиль об гальку. Коли море розбурхане, вони тримаються ближче до мене, уникаючи піни, яка вибігає на берег. Ми робимо це тричі на день, і кожна прогулянка — як перша.

— Витри їм лапи!
— Та там сухо, вони чисті!
— Ледар!
— Гаразд, погоджуюсь.
— Іди вечеряти!

Дім має пахнути пирогами, м’ясом і любов’ю. У нас завжди так — куди б нас не закидало життя, тут завжди пахне затишком. Бестер готує так смачно, що я іноді дивуюсь, як вона взагалі все встигає. Вона, здається, завжди читає мої думки і сьогодні не виняток.

— Коли ти не бачиш, я витягаю чарівну паличку і капелюх і все робиться саме, — пожартувала вона, помітивши мій захоплений погляд.

— Я так і уявляю: половник помішує суп, м’ясо смажиться само, а інгредієнти танцюють по кухні, поки ти диригуєш своєю паличкою, — засміявся я.

— Звідки ти знаєш? Що, підглядав? — підморгнула вона.

Ми з Бестер разом вже п'ятнадцять років і я досі не знаю, кому дякувати за такий щасливий випадок у моєму житті. Жодна моя книга не побачила б світ без її допомоги. Вона — мій головний критик, редактор і терплячий слухач нескінченних ідей.

— Що там твоя Іларі? — запитала вона, коли ми сіли за стіл.
— Чому моя?
— Гаразд, не твоя. Що було цікавого?

— Тобі самій варто хоч раз побувати там, щоб краще зрозуміти.

— Милий, мені достатньо твоїх розповідей, аби все уявити, — хитро посміхнулась вона. — Уяви, мені вражень і без того вистачає.

— Ну, тебе ніхто не змушує, просто мені було б приємніше.

— А мені ні, ти ж знаєш…

— Так, так, знаю! Ти не любиш натовпу.

Бестер справді не переносить великі компанії і масові заходи — щоразу після них вона мовби виснажена до краю. Мої спроби кудись її запросити завжди закінчуються однаково: я переживаю, що їй незручно і не можу думати про роботу. А вдома їй ніколи не буває нудно. Вона захоплено читає, пише або малює. Бестер дійсно завжди знаходить собі заняття.

Щоправда, до супермаркету вона мене не пускає. І я її розумію: якби міг, я б теж нікуди не їздив. Адже скільки разів я повертався з незрозумілими покупками — чи то зіпсованим, чи дорогим товаром. Щоразу вона сміється, але підказує, як правильно вибирати.

Зараз мене найбільше пригнічує майбутня поїздка. За кілька днів — презентація моєї нової книги в іншому місті. Хоча саму книгу я ще не дописав, видавець чомусь наполягає на презентації. Коли я намагався заперечити, містер Прісман завжди одразу згадував договір.

— Любий мій Боффіне, ви уважно читали пункт “три, дванадцять” договору? Чи ви його випадково пропустили?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman"