Читати книгу - "Ще один острів, Сінторас Ватерлей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Також на підлозі лежало кілька листків написаних ледь читомим почерком.
«Доля відвернулася від нас. Схоже, обдурювати самотню жінку, що живе на морському дні було поганою ідеєю. Ми думали, що вона розізлиться або з’їсть одного з нас, тому ми проводили час на суші. Проте безумство лише починалося, бо якісь розумні птахи повикрадали наше паливо та закрили у скриню і пообіцяли залишити у нашій домівці, коли ми покинемо острів. Дуже смішно. Мало того, ця навіжена всю ніч тягнула цей клятий корабель та тепер він лежить на морському дні, як злий жарт вона лишила нам усі акваланги. Все що ми вважали цінним Вайдер, пожертвувавши собою, сховав у кімнату з двигуном, заваривши її. Ми повернемося по цей корабель, щойно розберемося з проблемами на суші. Хай бог змилоститься над нашими душами, у неї вісім мацаків та вона уміє створювати та контролювати розумних тварин. Вайдер примушений до кінця віків цілувати з нею, а я лишу цей листок, як настанову для кожного, хто захоче дістати цей корабель. Не зліть жінку-восьминога на дні, бо вона найгірше зі створінь, яке ви можете зустріти».
Надія заправила двигун та пішла до кабіни керування.
— Так, а якщо я наклацаю тут? Ух ти корабель запрацював, чому б тоді мені просто не виплисти звідси?
— Я не випущу тебе, поверни цей корабель туди, де він лежав, бо на дні морському йому саме місце, — сказала жінка-восьминіг.
— Чому ви так проти?
— Корабель мій, мені чхати на тебе, поверни його назад.
— Що ви зробили з Вайдером?
— Я зробила? Він сказав іншим морякам, що жертвує собою, а сам метафорично запропонував мені своє серце. Я поцілувалася з ним кілька днів та відпустила на сушу, бо виявилося, що він не мій типаж.
На подив Надії, корабель перестали тягнути до моря — жінка-восьминіг пішла спати. Під світло місяця та великого багаття, розведеного через свято, Надія пішла до об’єднаного племені та почала просити допомоги.
— Допоможіть мені прогнати восьминога, вона не хоче мені віддавати мені корабель.
— Стань членом племені та ми тобі відразу допоможемо, — сказала лідерка племені птахолюдів.
— Не хочу я ставати членом племені
— Тоді можеш забути про плоди, що ростуть на вершинах дерев, бо ми їх давно зібрали та ділитися не плануємо.
— Якого біса? А ти кротодівчина, ти мені допоможеш?
— Я б хотіла, проте лідерка вимагає, щоб ти стала членом племені задля допомоги.
— Не буду.
— Вона також сказала, що твою траншею навколо будинку почнуть закопувати.
— Ні, навіщо? Якщо не відводити воду, то увесь будинок затопить.
«То просто прийми свою долю та змирися, моряки тут були загублені, мій брат мене покинув заради кількох дівчат, а навіжений восьминіг хоче затягнути мій єдиний порятунок під воду. Чому просто не допомогти мені? Я більше нікого з вас не буду турбувати», — подумала Надія.
— Їй чхати на тих хто не є членом племені, будь ласка, не злися на мене я цього не хотіла, — сказала кротодівчина сумній Надії.
— До біса, я зуміла запустити корабель, я відчалюю з тим, що у мене є. Якщо це мацакове чудовисько спробує мене зупинити, тоді хай спробує спинити клятого корабля.
Запустивши корабля, Надія направилася у відкрите море. Запаси вина дозволили б подорожувати кілька днів, а відсутність їжі можна було б перетерпіти деякий час у кораблі лежало пальне якого вистачить надовго.
— Вух, дякую що влаштувала скандал у центрі табору, у мене вийшло втекти через це, — сказав Брат Надії, який на її подив був на кораблі разом з нею.
— Я не знайшла напрям, ми за кілька днів дістанемося найближчої землі, а там вже нескладно буде знайти посольство або жити як нелегальні іммігранти, побачимо, що буде краще. Проте ми завжди можемо обрати неправильний напрям та померти у відкритому морі.
— Нам краще спинитися, схоже діри погано залатані, корабель тоне.
— Ні, нізащо, я туди не хочу повертатися.
— У нас немає іншого вибору.
— Мені страшно, я вже уявляю, що у мене виростуть крила, якщо я туди повернуся.
Вони повернулися назад.
— І я знову тут. Щасливо, я піду та закриюся у цій кляті хижі.
— Пробач, мені потрібно бігти ховатися.
Проте Надія так і не покинула корабель. Вона просто сиділа, дивлячись на землю.
— Їжі немає, корабель не працює, кроти закопали траншею, восьминіг затягує судно на дно, а птахолюди зібрали усі плоди з дерев.
«Та кротодівчина, вона казала, що закопувала траншею лише через те, що їй наказала лідерка племені. Чому б тоді мені не звернутися до неї, можливо вона зрадниця? Ага, от тільки, що я буду у неї буду просити? Я можу дізнатися як заліплювати дірки в кораблі, я зможу пройти до птахолюдів пошукати серед них бунтівників або тих, хто знає, де лежить найближча земля» — думала Надія.
— Заліплювати метал? Ні я не знаю, проте ми скидали залізяччя у східній частині острова, тому можеш подивитися, що там лежить, — відповіла кротодівчина на питання Надії, що прийшла до їх плем’я.
Надія відправилася у місце яке вказала кротодівчина. Груда металолому була забита пластинами та горами залізяччя. Надія дотягнула їх до корабля, а пролізши норою, вона завітала до нічної вечірки птахолюдів.
— О, ти повернулася по мене, — зрадів брат Надії.
— Я не спала останню добу, лізла через нору викопану кротами, тому замовкни та покажи мені де дівчата незадоволені місцевою вожачкою, що знають в якій стороні знаходиться земля!
Брат вказав та Надія спитала в однієї зі зрадниць.
— Земля лежить на північному заході, не так далеко звідси, за кілька днів туди можна долетіти, і я вас прошу, валіть звідси, тут і так вже занадто тісно, о привіт, пташенятко, ти можеш лишатися скільки захочеш, — відповіла птахолюдка.
— То що, пташенятко, лишися? — спитала Надія.
— Я тебе дуже прошу перестань знущатися. Покинемо вже це кубло навіжених жінок.
Зрадниця провела їх до виходу з табору. Вони вдвох з вдягненими аквалангами пірнули під воду, щоб дістатися племені жінок-восьминогів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ще один острів, Сінторас Ватерлей», після закриття браузера.