Читати книгу - "Моя домашня людина, Сінторас Ватерлей"

— Мені подобається твій голос.

— Яким чином ти закінчила школу та вступила в університет, якщо ти не вмієш читати?

— Я казала, що у мене три батька, ще у мене є ти, Ксандрику.

— Ти вчишся читати прямо зараз.

— Не хочу!

— Мене ледь не відправили  на утилізацію, бо ти не умієш читати. Ти хоч рахувати вмієш скільки буде 347+196?

— 543. Я вмію рахувати, не нахабній.

— О, я буду нахабніти, я ледь не помер, через неуміння читати, таку долю ти хочеш своєму немовлятку?

— Ну-у, — задумалася котодівчина.

— Тобі не видадуть нову людину, якщо ти втратиш першу таким чином.

— Звісно ні, Ксандрику. Гаразд, тоді як нам почати читати.

— О боже правий.

Через кілька уроків читання.

— Я завжди думала, що ти просто дивишся на ці карлючки увесь день підряд, —  сказала котодівчина з книгою в руках.

— Невже ти вважала, що я настільки тупий? — не відповіла котодівчина на питання Олександра.

— А давно у нас на стіні написано, врятуйте? — спитала котодівчина.

— З мого приходу воно вже було, — відповів Олександр.

— А звідки ти мене взяла?

— Не знаю, ти валявся на землі, тому я вирішила підібрати тебе та затягнути додому, тоді ти й став моїм домашнім улюбленцем, Ксандрику.

— І в тебе не було жодного питання, чому я лежав на вулиці?

— Я так часто проводила час, поки мене не відучили, тому ні. А також я записала тебе на щеплення.

— Я був на щепленні.

— Справді?

Олександр продовжив жити своє життя та пізніше був влаштований  вчителем для дітей котолюдей. Його страждання не закінчилися і по цей день.

Кінець