Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

Коли Марієтта потрапила до замку, її серце було сповнене злістю та образою. Вона знайшла Ігварда в тронному залі, де він переглядав документи. Але замість звичної усмішки на обличчі, вона принесла з собою шквал емоцій. «Ігварде! Ти, ти, це все ти!» — вигукнула вона, голос її тремтів від злості. Ігвард підняв голову, здивовано глянув на сестру. «Що сталося, Марієтто?». Вона підійшла ще блище «Затримали! Його затримали! Це все через тебе та твоїх стражників!» — вигукнула вона, її обурення било ключем. «Я просто гуляла з ним містом, і вони вирішили, що це порушення порядку!» Ігвард, чуючи слова сестри, спочатку відчув нерозуміння, але потім все ж таки промовив: «Це мій обовязок – захищяти королівство! Почекай, а про кого ти взагалі говориш? Хто це, кого затримали? Лео нічого не сказав мені». Марієтта глибоко зітхнула: «Це Едріан! Я хочу, щоб ти його звільнив». Ігвард хвилину подумав і промовив: «Він тобі сподобався?» — запитав він, намагаючись стримати усмішку. «Так! І я не дозволю, щоб його покарали за те, що він просто був поруч зі мною!» Ігвард, зрозумівши, як важливо це для сестри, ухвалив рішення: «Добре, я звільню його. А знаєш що? Давай запросимо Едріана на вечерю до замку, щоб ти могла познайомити його зі мною та Томасом. Це буде гарна нагода для всіх». Марієтта була вражена:» Справді? Ти дозволиш це?» Ігвард став із за столу і відповів: «Так, я дозволю це тільки за ради твоєї усмішки» Внутрішньо задоволений, він пішов організувати все необхідне, залишаючи Марієтту в захваті від можливості побачити Едріана знову.

Увечері, коли замок осяяли свічки і великий обідній стіл прикрасили найкращими стравами, Марієтта нервово поглядала на двері зали, очікуючи на прибуття Едріана. Ігвард, що сидів поруч, злегка посміхався, помічаючи її хвилювання, але виглядав спокійним та впевненим, а молодший брат Томас як завжди — рахував свічки на столі. Нарешті, двері відчинилися, і до зали увійшов Едріан, одягнутий у простий, але охайний одяг, який підкреслював його шляхетні манери і природну чарівність. Він зупинився, злегка вклонився, відчуваючи повагу до королівської родини. І хоча виглядав трохи збентеженим від такої уваги, очей із Марієтти не зводив. «Проходь, не соромся» — привітав його Ігвард із легкою усмішкою, «Ваша Величносте» — тихо промовив Едріан. «Я вдячний за ваше запрошення». Ігвард, помітивши впевненість хлопця, лише кивнув, показуючи, що той може сісти за стіл. Марієтта, злегка засоромившись, обернулась до Едріана, зважившись на вибачення за свою маленьку хитрість: «Вибач» — тихо промвила, і продовжила: «Я назвалася іншим прізвищем». Вона кинула погляд на Ігварда, а тоді знову подивилася на Едріана. «Вибач, що не одразу відкрилася, я просто не хотіла, щоб моя роль визначила наше спілкування» — зізналася Марієтта. Едріан лагідно всміхнувся й відповів, не приховуючи тепла у погляді: «Я розумію, Міледі і не тримаю зла». Вслід отримав гучне зауваження від Марієтти: «Не називай мене Міледі! Просто Марієтта». Томас також вирішив не втрачати нагоди познайомитися ближче з Едріаном. Він нахилився до нього і, з усмішкою протягнувши руку, сказав: «Я Томас, молодший брат Марієтти». Едріан потиснув його руку, дещо здивований привітністю, та відповів щиро: «А я Едріан». Томас відчув, що спільну мову з Едріаном їм буде знайти дуже легко. Вечеря розпочалася, і розмова поступово потекла. Спочатку Ігвард намагався більше дізнатися про Едріана. «Отже, чим ти займаєшся?» — запитав король. «Ваша Величносте, я звичайний художник, як і мій батько» - відповів Едріан. Наступе питання задав вже Томас: «І хто твій батько?», Едріан із гордістю відповів: «Мій батько — Гріффін Равенсо, відомий архітектор», здивований Томас відповів: «Цікаво, навіть дуже цікаво!». Королівська родина добре знала цього архітектора, бо саме по його проектам відбудовувалися кімнати на другому поверсі замку після пожежі. «Ти дійсно швидко захопив Марієтту, а це рідкість», — король підморгнув сестрі, чим викликав у неї рум’янець. Вечір тривав, наповнений легкою, невимушеною розмовою, і до кінця вечері всі присутні почувалися так, ніби знали одне одного давно. Едріан, незважаючи на своє скромне походження, виглядав гідно в цьому великому залі, а Ігвард, схоже, побачив у ньому не лише друга для сестри, а й, можливо навіть для себе.

Після вечері, коли всі розійшлися, Ігвард і Мартін обговорюючи нове знайомство. «То що думаєш про нашого гостя, Мартіне?» - запитав Ігвард, задумливо дивлячись у вікно. «Мартін ледь усміхнувся, задумливо похитавши головою і відповів на питання друга: «Він справляє враження. Схоже, що має добре серце», додавши з усмішкою: «Але ти ж не боїшся, що він захопить серце твоєї сестри?» Беллатор лише зітхнув, злегка склавши руки на грудях, але потім відповів: «Марієтта вже доросла, вона має право обирати. Хоча, зізнаюсь, я хочу бути впевненим, що він гідний». Мартін засміявся: «Ну, можеш спати спокійно. Якщо він не гідний, то твоя сестра це швидко зрозуміє». Ігвард кивнув, трохи розслабляючись: «Сподіваюся, що ти правий». На останок, Мартін порадив запросити Едріана на завтрішнє тренування, та познайомить його із рицарями. Ігварду ідея сподобалась. Він сподівався, що Едріан погодиться. Ігвард ліг відпочивати, так само як і Мартін, який також пішов до своєї кімнати. Король ще довго не міг заснути, розмірковуючи про Едріана і те, чи приймуть його рицарі. Едріан не воїн, і не тим більше рицар  він лише художник та звичайний худорлявий хлопець, який потрапив до кола короля не завдяки силі чи хоробрості, а через любов принцеси.

А тим часом Марієтта разом зі стражниками, яких виділив Ігвард, проводжала Едріана. Вони вже майже дійшли до великого будинку Равенсів у верхній частині міста. Після прощання Едріан раптом помітив листівку і почав її читати. Після прочитаного на його очах з'явилися сльози. Марієтта, не чекаючи пояснень, взяла листівку і прочитала, що Гріффін Равенсо загинув два дні тому від падіння каменя на будівництві. Їй стало дуже шкода Едріана, вона лагідно його обійняла і запропонувала переночувати у неї, оскільки не хотіла залишати його одного вдома з цією новиною. Вони вже без настрою за тридцять хвилин дійшли до покоїв принцеси та після довгої розмови про батьків полягали спать: Марієтта на своєму великому ліжку, а Едріан поруч на софі.  «Спиш?» — запитала Марієтта, «Ні» — відповів Едріан, а потім з усмішкою додав: «А що, леді хоче, щоб я приєднався до неї?» Марієтта зніяковіла, але тихо сказала: «Принаймні, не проти» Він у відповідь запитав: «Ти ж розумієш, що я не котик?». На це почув: «Розумію, як-не-як». Після цієї відповіді Едріан підкрався до Марієтти, обережно приліг поруч і взяв її за руку. На якийсь час вони просто лежали мовчки, слухаючи легке дихання одне одного. Ніч була довгою, вони забули про всі проблеми. Неможливо було змінити того, що сталося, але в цей момент було все, що їм було потрібно — тиша, спокій і просто бути поряд.