Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Йолікі. Частина перша. Сни, Марко Кейк 📚 - Українською

Читати книгу - "Йолікі. Частина перша. Сни, Марко Кейк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Йолікі. Частина перша. Сни" автора Марко Кейк. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
2. Брют

Поки Керрол знаходить і приносить «спиртне» - таке, яке б подобалося Їхній Високості (вони не п’ють надто кислого, надто солодкого, надто холодного, але люблять з бульбашками), Сашуня не тільки виходить на слід шоколадки-брют, але й страчує половину одним рішучим і  широким «кусь». Про яєшню він уже забув. І болісно зітхає. Щоб суворий Керрол не згадав, що зараз ранок, і не заховав спиртне назад, туди, де знайшов. 
Нарешті ігристе брют і гіркий чорний сходяться разом, і можна розпочати розмову.
- То кажи.
- Я кажу... – і замовкає. Хоч сидить собі любо-мило на табуреті серед кухні, погляд в нього такий, ніби він завис між світами догори дригом, а ті світи крутяться, крутяться перед очима і ніяк не можуть зупинитися. – Я – то вона. І дитина. Вона поряд, дуже близько. Але я думаю, що її немає. І мені так погано, так погано від цього... так сумно... і я не можу поворухнутися, не слова сказати,  я кричу з усіх сил... гукаю, гукаю...
- Кого?
- Себе, звісно. – в Сашіньку так легко провалюється третій бокал рожевого брюту, ніби то не спиртне, а узвар. Керрол посуває пляшку вбік – взагалі-то, Золотце не викидає коників у робочі дні, історію зі страшними снами заради наклюкатися зрання він би в вихідний затіяв. Та й то навряд, занадто заплутано.  - Ти можеш, врешті-решт, кинути жерти ту яєшню і послухати?

Керрол кидає і наливає собі з бульбашками. Він не дитя і не прив'язаний до лайнерів, йому можна.


- Я чую тебе. Ти  сам себе гукав, хоча не міг говорити?
- Аха...
- І тобі було дуже, дуже сумно?
- Та так...
- А може, це тому, що хтось влаштував нічні танці, та такі, що ноги вище голови підлітали? Як ти голову об трамплін не розвалив... Може, варто було книжечку перед сном почитати? Про безпеку на воді?
- Яка вода,  Кер-рол-ле! (о, злиться, бо зазвичй Мак-естелл для Сашуні – Керрі або Кей). Звідки ти взагалі...  Тобто, я з тобою серйозну розмову веду. Воно було не як завжди. Занадто... занадто чітке. Справжнє. Не таке, як звичайно, розумієш? Живе...
- Що «воно»? Твоє бажання набратися зрання винця з бульбашками? – Керрол не приховує скепсису, але Золотце того не помічає. Він у своїму перекинутому з ніг на голову світі, в нього очі досі двоколірні,  чорно-білі, як шахи,  – самі білки і зіниці, величезні, шалені, ніякої там лазурі чи фірюзи.  
- Та сон же мій! Те, що мені наснилося. – Сашуня ще одним грандіозним «кусь» страчує шоколадку остаточно і ласенько косує на пляшечку ігристого. Про «набратися» було не так далеко від істини. Йому не везе – Керрол сердитий. Приходиться тамувати спрагу чаєм з молоком. Не так цікаво, як спиртне, але корисно і поживно. – Я сумував.
- Зрозуміло. – Мак-Естелл плескає долонями по стільниці барної стійки і підводиться. Він вислухав, час виносити вердикт. – Тобі наснився жахливий сон, таке трапляється. Особливо коли гепатися разів сто в басейн з батуту. Це просто сон.  Все вже позаду, тому давай швиденько снідай, вдягаємося - і вперед, до праці! (Його Величність, на відміну від Їхньої Високості, трудоголік не нападами, а перманентно).
- Ні.  – Сашуня дивиться знизу вгору на майже двометрову постать, і погляд в нього вже не розгублено-безпорадний. Жорсткий погляд, гострий, і вираз обличчя зовсім не здивований, далеко не ласкавий. Хоча вуса з шоколаду і молочної пінки під носом його дещо пом’якшують. – Це не просто сон. Я знаю. І все ще не позаду. Вона зве мене. Вона кричить. І зараз. І зараз. І зараз... І ти або вислухаєш мене по-справжньому, або...
- Що? – питає Керрол пошепки. Вони з Золотцем знають один одного років десять, та нового щодня відкривається – на главу роману стачило б.
- Або не вислухаєш. – приречено відповідає Сашунічька, жалісно тягне носом і так тужливо зітхає, що видуває з носа неслабу шоколадно-молочну бульбу. Він її сором’язливо тре і шепоче, дивлячись на забруднену долоню. – Тоді ти будеш свиня. Рогата.
Бути таким дивним творінням природи Керрол не бажає, а ще більше він не бажає, щоб Сонечко сумував, ображався та, чого доброго, змушував його. Ні до чого. По-перше, вони обіцяли поважати думку один одного, а по-друге... Якби Заїнька-Сонечко-Золотце захотів, він би Керрола з його двома метрами і сто двадцатьма кіло не тільки всадив, а і вклав посеред кухні. Просто заради принципу. Чудово, що Сашінька не принциповий. 
- Ну добре, добре,  я лишуся і вислухаю, робота не вовк. 
- Тьотя Валя Вовк?  - Сашуня жваво розминає шию, ніби готується до двобою. – Кухар з кафе Космоцентру? Чому ти її згадав?
- Не тьотя  Валя. Просто не вовк. Не втече. Я готовий тебе вислухати. Тільки вмийся, будь ласочка. Ти трішечки забруднився. – Сашуня виходить, а Керрол, який на мить заборонив собі думати, надягає на голову пусту каструлю і довершує почату фразу. – Як оте сопливе дитя кочового племені, яке зроду не знало носовика.
Каструля на голові генерального директора містоутворюючого підприємства – річ незвичайна. Проте, коли в тебе вдома оселилося живе диво суперсенсоріки, яке зчитує думки на раз-два,  а то й скоріше, навчишся багатьом хитрощам. Каструля – то нормально. Через метал Сашко думок не чує. А менше знаєш – краще спиш. Що сьогодні особливо актуально.
Тож, коли Сонечко вертається з чистою рожевою мармизою, Керрол сидить собі і спокійно попиває чайочок, і зачіска в нього ідеальна. Аж занадто. 
- Давай ще раз.
- Аха... 
Сашко вагається. Те, що боліло ві сні, що гукало і довело до плачу. тепер здається не таким важливим. Майже соромним. Рознюнявся, як маля. Але тепер стало цікаво Керролу. Всі дзвінки він відбив,  терміни перших зустрічей спливли, його не потурбують – зрозуміли, щось важливе відбувається. Знають, хто поряд. Він має все з'ясувати.
- Тобі допомогти? Добре. Отже, ти – не ти, а вона. Вона сумує і плаче, бо в неї немає дитини. Дитина була, але вона її втратила. Правильно?
- Ні, не так! Дитина є, але вона думає, що немає! Вона нічого не знає, нічого! Не може поворухнутися.  Не може розмовляти. І плаче, і гукає мене,  тобто, я плачу. Я гукаю мене. Я... 
- Ти... Як тебе звати?
Сашуня затуляє обличчя розчепіреними долонями, ніби мале дитя, що грається в піжмурки. Поволі витягує з напівтемряви замружених очей свій нічний жах і все, що в ньому живе.
 - Йолікі... 
- Що?
- У мене таке ім’я, уві сні. Йолікі. Такого не буває? 
- Не знаю. Не чув. В світі безліч імен. Напевно, існує і Йолікі. 
Сашко бурмоситься.
- Звісно, існує. Хто ж мене кликав, якщо її немає?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йолікі. Частина перша. Сни, Марко Кейк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йолікі. Частина перша. Сни, Марко Кейк"