Читати книгу - "Фатальна помилка, Олена Гриб"

– Стажисте Еспата! – Ільс важко вийшов із їдальні, де танув незачеплений десерт. – Це, – махнув текою, – що?!

– Це все ще на вас, – життєрадісно посміхнувся юнак. – І на мені. Наша перша спільна справа, інспекторе. Ну хіба не чудово? І кличте мене Юном, мені це більш звично.

Ільс хмикнув, але від різкості утримався. Стажист не винен, що все так обернулось, а сердитися через сам факт його існування не мало сенсу.

– З чого почнемо? З листів? Я їх переглянув, у мене є багато міркувань, – палав ентузіазмом Еспата-молодший.

Ільс скрипнув зубами і поспішно відвернувся від дзеркала в кінці коридору, біля самого виходу надвір. Не те щоб він уникав свого відображення… Зайва вага переслідувала його з дитинства, але якщо в молодості дружина ласкаво кликала Ільса тюленем (за красиві очі і пружне черевце), то тепер він був просто старим зморшкуватим товстуном з майже вгробленим здоров’ям і звичкою шкребти вічно закладений ніс до крові.

– Інспекторе, ви куди? Інспекторе! А я?

– Зачекайте, стажисте.

Візит до капітана реальності не покращив. Андра Лью – проблема Ільса та його команди, нікому іншому цей геморой не потрібен навіть із доплатою. Ба більше, віднедавна Ільс – особа публічна, його люблять репортери та камери. Саме він підходить для світських тусовок і спілкування з богемою.

І взагалі, начальство так вирішило. Накази не обговорюються.

– Мене обрали на роль того, кого ЗМІ розіпнуть за бездіяльність? – прямо спитав Ільс.

Ухильна відповідь підтвердила побоювання.

Втім, бувало й гірше.

Ільс звик до думки, що кар’єрне зростання йому не світить за жодних обставин. Десять років тому Ділен Рокс це гарантував, а слова найбагатшої людини Віанди мають силу навіть після смерті.

Еспата-молодший не ставив незручних питань, за що інспектор був йому вдячний. А коли стажист напрочуд швидко організував робоче місце і відправив повідомлення команді, Ільс відчув щось на кшталт поваги.

– Я оглянув листи, – сказав Юн, не чекаючи, поки підійдуть інші – зануда-ерудит Мікас Йон, технічна спеціалістка Ранда Ілюса і улюбленець усіх підряд відомств, навіть Відділу внутрішніх розслідувань, психолог Тіоті Рен. – Вони на вигляд однакові, але у них є щось підозріле.

– Може, те, що вони несправжні? – уїдливо поцікавився Ільс і кинув теку на гладенький стіл, він же – інфоекран із вбудованим голографічним кристалом найвищої якості.

Магнітні застібки розстебнулися, білі аркуші з кольоровими словами з журналів розсипалися навкруг. Стажист акуратно розклав їх і зміряв допитливим поглядом.

– П’ять, – промовив задумливо. – Текст повторюється. «Ти заплатиш за все. Ненавиджу тебе, зраднице. Ти скоро помреш». Найперше датується початком зими, останнє прийшло два місяці тому. На вигляд вони ідентичні, але… Ви нічого не помічаєте, інспекторе? У мене таке враження, ніби ми щось пропускаємо.

– У мене теж, – буркнув Ільс. – Ми пропускаємо обідню перерву, а це неприпустимо.

– Слова вирізані з заголовків статей глянцевих журналів, – ніби не чуючи, вів далі Юн. – Судячи з уривків дрібного шрифту на зворотному боці, – він перевернув лист і приклав його до лампи, просвічуючи, – це… Хм… «…она пом…», «…юм від Шане…», «… єта для сху…», «зіркова па…» і таке інше. Це жіночі журнали, інспекторе!

– Угу. Корисна новина. Ви її прочитали у звітах, стажисте Еспата?

Молодий чоловік залився рум’янцем і опустив очі.

– Перепрошую, я поки не ознайомився зі справою повністю.

Він почав запихати листи в теку, але так нервував і потів, що впустив усе на підлогу. Поспішно кинувся підбирати, та так різко, що від одного з доказів відклеїлися кілька слів.

– Перепрошую! – повторив стажист, червоніючи ще сильніше. – Я поверну все як було! – Він схопив шматочки паперу, поклав на стіл і пірнув під панель у пошуках решти. – Зараз знайду!

«…тбольний трен…», – краєм ока помітив Ільс і мимоволі втупився поглядом в обрізки.

– Ось! – Над столом з’явилася рука стажиста. – Є!

– «…убок Чемп…», «перегони», – повільно прочитав інспектор. – Це спортивний журнал, та й клей використовувався інший. Дитячий багаторазовий. Експерти не могли таке пропустити.

– Ну… – зам’явся Юн. – Розумієте…

– Що?!

– Це останній анонімний лист. П’ятий. Наскільки я розумію, його на експертизу не віддавали, бо були впевнені: погрози – справа рук піарників Андри Лью.

В Ільса потемніло в очах. Все правильно, після третього листа і він, і капітан дійшли висновку, що не варто витрачати гроші платників податків на ігри актриси, після четвертого з нею поговорили відверто, а після п’ятого ледь не завели справу про фальсифікацію, але Андра все зрозуміла і припинила дуріти.

– Хочете мою думку? – не вгавав стажист. – Хтось із недоброзичливців Андри дізнався, що вона почала брудний піар, і розлютився. Він продублював анонімку, побачив, що поліція не відреагувала, і відчув себе у безпеці. Це чоловік, і він досить близький до Андри та її оточення, щоб бути в курсі її маленьких секретів. Ми маємо перевірити всіх. Інспекторе! Ви чуєте?