Читати книгу - "шанс на життя, Коба Тамара"

− Дідько! – закричав злочинець, і зібрався втекти як тільки почув чоловіка. Штовхнув дівчину у сторону та хотів тікати, але вихід був лише зі сторони Максима, тому довелося зійтися з ним в бою.

Після тривалої бійки грабіжник все-таки втік, та за ним ніхто більше не збирався ганятися. Чоловік аби як підійнявся, і поглядаючи у сторону дівчини почав запитувати її як вона, та потихеньку наближався до неї, кроки були повільними, адже він отримав гарних стусанів. Не почув відповіді він запідозрив неладне, і намагався прискоритися як міг. Вже поруч біля неї він побачив що грабіжник таки ранив її ножем у живіт, Максима це не дуже злякало, бо він не одноразово стикався з таким у своєму минулому, тому оцінивши ситуацію він намагався надати допомогу, хоча розумів що може бути запізно.

Чоловік опустився навколішки біля дівчини, стиснув сильно рану на животі лівою рукою, аби не дати крові витікати, іншою рукою він відсунув волосся з її обличчя та легкими ляпасами хотів привести до тями, та це не мало результату. Опустивши голову на груди, чоловік почав прислуховуватися чи є серцебиття, та його було ледь чути, зрештою почав робити штучне дихання чергуючи з натисками на грудну клітку імітуючи серцеві удари. Недалеко позаду Максима з повітря з’явилася смерть і поглядаючи на них повільно підходила.

− Ти її не врятуєш, можеш зупинитися.

− Та пішла ти, не вказуй що мені робити!

− Твій час спливає. Я тут аби винести вердикт.

− Дай мені трохи часу, я тут не граюся. – мовив чоловік продовжуючи надавати допомогу.

− Ти ж сам розумієш що вона помирає, так?

− Вона ще дитина, життя ще не почалося навіть!

− Тобі яке діло до цього? Чи ти змінився?

− Відвали, ти заважаєш! Раз, два, три…. Раз, два, три… − промовляв рахунок у голос натискаючи на грудну клітку.

− Ну гаразд!

Роздратована і зачарована одразу вчинком чоловіка, смерть вхопила його за волосся на потилиці та потягнула назад відкинувши до стіни. Максим вдарився головою об цегляну стіну, та впав додолу викрикнувши лайливі слова в сторону смерті.

− Цей твій вчинок звичайно вражає, та цього не достатньо щоб переконати мене не забирати твого життя, ти ж розумієш, так?!

− Я не намагався тебе вразити якщо ти не помітила! А ти!!! Через тебе померла людина, яка могла ще жити! Дитина! Бляха!

− О, може ти ще поплачеш? Ха-ха, який ти смішний все ж таки.

− То роби вже свою роботу. Якщо прийшла мене вбити, то не тягни, я не хочу грати у твої ігри.

− Розумієш, це єдина розвага для таких як я, тому не сердься, хоча мені так байдуже на твої почуття.

− Все! Годі з мене! – швидким ривком підійнявся з місця, та побіг в сторону центральної вулиці з заднього двору клубу.

Голова наче в тумані, чоловік біг не звертаючи уваги на все що довкола. Тікаючи щодуху, позаду залишив стояти свого вбивцю та зламану душу, яка лежала серед бруду зі скривавленим животом і калюжею крові. Звичайно що смерть таким не здивувати та не зупинити, все ж таки, в кінці вона зробить свою роботу так чи інакше, та як саме це вже інша історія.

− Знову одне й те саме. Чому вони всі так ускладнюють ситуацію, ну чому не прийняти свою долю?! – піднявши кістляву голову до гори виказав скелет тяжко видихаючи.

Почекавши декілька хвилин смерть клацнула двома пальцями, після чого подивилася на тіло дівчини, розвернулася та пішла за душею чоловіка присвистуючи мелодією, яку чули лише ті хто ось-ось мав померти.

В моменті Максим почув гул в голові, й дивну мелодію яка наростала так сильно що носом почала текти кров, чоловік впадав у паніку та не помічав що поводитися досить дивно, бо люди довкола дивилися наче на божевільного. Наступні кілька секунд стали вирішальними для нього. Не менш роздратований чоловік наближався в сторону Максима, та в нього були інші проблеми, якими були охоплені його думки, тому один одного вони не помічали. Зачепивши один одного плечима розлючений незнайомець зі всієї сили штовхнув чоловіка на дорогу, по якій їхала вантажівка. Не утримавши вагу свого тіла в повітрі, він миттю опинився на проїзній частині дороги та впав перед вантажівкою. Переляканий погляд в сторону водія та слова благання зупинитися перекрили масивні передні колеса вантажівки які було вже не зупинити.

Крики, стогін, хаос довкола, велика калюжа крові, злякані люди які бігали довкола не знаючи що робити, і поміж цього стояла висока фігура скелета з багряними очима, який промовив в останнє перед тим як зникнути: "навіть одне врятоване тобою життя, не дає тобі покаяння за інші відібрані в минулому". Повернув свою кістляву голову в сторону де лежала дівчина, в останнє глянула на неї та розчинилася в повітрі.

В кутку серед бруду та сміття відкрилися очі повні страху, болю та відчаю, і зроблений один жадібний ковток повітря дав знати про продовження врятованого життя.

− Дідько! – промовив Максим прокинувшись серед ночі в холодному поті. – знову ці кошмари сняться. Та скільки ж це триватиме?!

П'ятнадцять років тому у віці десяти років маленький хлопчик ледве втік від батьків пияк, і блукав серед будинків в маленькому містечку, шукати його ніхто не став тому він просто йшов собі насолоджуючись першими спокійними хвилинами в житті. Через кілька годин хлопчик почав мерзнути та відчував сильне почуття голоду, довго не вагаючись вирішив поцупити гаманця у першого ліпшого прохожого, в нього це гарно виходило, адже робив це не одноразово для своїх батьків.