Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–До речі, твій улюблений колір усе ще зелений? – запитав він.

–Зелений. – підтвердила вона.– Як і в тебе, здається?

–Так. – Найджел усміхнувся. –Ти подарувала мені фенечку перед від'їздом. – хлопець поліз у бардачок. –А я свою подарувати не встиг. Спершу соромився, потім ти поїхала. Зараз вона стала брелоком на ключі від комори, але я можу її тобі нарешті віддати...

Він зняв потерту фенечку з брелока і передав подрузі. На секунду їхні пальці стикнулися. Есме трохи почервоніла й усміхнулася.

–О... це дуже мило, Найджеле, – вона провела пальцями по фенечці. –Дякую.

Йому було так радісно, єдиний друг за все його життя знову поруч. "Прощавайте сірі шкільні будні! Нарешті я сидітиму з кимось недалеко. Закочувати очі, коли Пірс Грейсі молотиме нісенітниці, висміюючи чергового невдаху, навіть якщо ним буду я сам." – розмірковував Найджел.

– Навіть не віриться, що знову сиджу поруч із тобою... – зітхнув він, запустивши пальці у своє волосся, від вологи воно закрутилося і сплуталося.

–Так... багато чого змінилося.– знизала плечима вона.

Найджел відчув холодок по спині, адже це не натяк, що Есме не захоче дружити? Він сподівався, що змінилося не все.

–Прямо так багато... – нервово засміявся Найджел, –Яка твоя улюблена казка?

Есме пожвавилася і підстрибнула на сидінні, повернувшись до нього.

–Давай разом скажемо, – попросила вона, її очі сяяли пустотливими вогниками, – Щоб по–чесному.

– Давай. – підтримав він із широкою посмішкою.

–Три–чотири...

–Красуня і чудовисько – сказав Найджел.

– Снігова Королева.– відповіла вона.

Обидві казки йому подобалися найбільше. Він не знав яку обрати і вирішив в останню мить.

– Насправді...– сказали вони в один голос.

– Снігова Королева.– сказав Найджел.

– Красуня і Чудовисько.– сказала Есме разом із ним.

Друзі розсміялися, схоже, нічого не змінилося, все як у дитинстві. Найджел відчував спорідненість із подругою, ніби вони були братом і сестрою, яких розлучили в дитинстві. І слідуючи за поглядом Есме на нього, Найджел був упевнений, вона відчувала те саме. Хлопець подивився перед собою і помітив на бардачку жовтого метелика з чорними смужками. "Звідки він узявся в таку холодну погоду?", – здивувався хлопець. Есме простежила за його поглядом і поправила волосся, Найджел одразу помітив у каштанових локонах такого ж метелика.

–Це – мої друзі, – пояснила Есме, – Усі діти приводили додому собак, котів, а я, крім них, ще пташок, метеликів, кроликів, жаб... – вона замовкла, погладивши метелика по крилу.

–Твої батьки, напевно, шоковані, – здивувався він, дивлячись, як метелик перестрибував із пальця на палець Есме.

–Так, ні... Шоковані вони були, коли на кухні тусувався олень.– вона підняла очі на приятеля.

–Олень? Серйозно? – вони дзвінко розреготалися.

Найджела раптово осінило, і він підстрибнув:

–Я пам'ятаю! – активно махаючи рукою, крикнув він, –До тебе вічно прибивалися бездомні звірятка. Кішка, як же її... Тессі. Так! Точно Тессі і пес сусіда, той неприємний джек рассел, як же його... – він почухав чоло.

–Біфо.– відповіла Есме, заливаючись реготом.

–Біфо, точно! Боже, вони тебе обожнювали.

Вона посміхнулася другу.

–Так, тебе, як і раніше, люблять тварини? – запитав Найджел, хоча сам бачив відповідь.

–Так. Коня я приручаю, щойно простягаю руку, можливо, так вийде і з кимось більшим... – вона усміхнулася, коли метелик стрибнув на кінчик її носа, а потім злетів і знову сховався в її локонах.

–Маєш на меті стати приборкувачкою слона? – запитав він, усміхаючись.

Есме розсміялася.

–Було б непогано. – кивнула вона.– Ну, а ти що про свою дивовижність розкажеш?

–Тобто? – не зрозумів хлопець.

– Ну... я приручаю тварин, а ти впливаєш на рослини, як це почалося? – вона втупилася в нього, вичікувано.

–Зачекай, я що? – повторив він.

–Ти не знав? – вона підняла брови, – Я навіть у дитинстві пам'ятаю, як за тобою стеблинки в саду увивалися. Ти тоді називав це...

– Фокус, так.– кивнув Найджел. –Статична електрика і все таке...

– А як же твій дар? – насупилася вона.

– Який ще дар? – не розумів хлопець.

– Ясно, я зрозуміла.– вона зітхнула і торкнулася ручки.

–Чекай!– Найджел злякався, що образив подругу і вона йде геть, аж потім Есме штовхнула і відвела дверцята машини, потім обійшла її, намокаючи під дощем, вона відчинила дверцята з водійського боку і подала Найджелу руку. Хлопець нерішуче вклав свою руку в її долоню. Вони відійшли від машини, щоб наблизитися до наскрізь промоклої клумби. Через рясні дощі та нестачу сонячного світла, у Ґотліні, квіти й зовсім гинуть, ледь пустивши зелені бутончики. Овочі та фрукти в це забуте богом місто привозять місцеві продавці та перекупники, продають їх із небувалою націнкою, щоб різницею набити собі кишені. Найджел подивився на вологу землю з ріденькою травою, йому здавалося, що темно–зелений лист не квітучої гортензії дивився на хлопця з презирством.