Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

   Голосисті чайки кружляли над морем. Їхні жалісні крики змішувались із шумом хвиль. Морський бриз приніс з собою запах солі і свіжості. Сонце повільно підіймалось над обрієм, розливаючи по небу ніжні відтінки рожевого і золотистого. Під його променями красиво виблискували морські хвилі. А  ще геть вологий пісок прикрашали мушлі, що вчора хаотично розкидало море.

   Коли Ніка відкрила очі, то красивого незнайомця поруч не було. Вогонь вже давно згаснув. Ніка швидко відшукала свої речі і одягнулась. На якийсь момент вона засумнівалась: а чи не наснилось їй все це? Може, вона втратила свідомість і це все їй видалось? Але як тоді вона потрапила до печери? І вогонь хтось все-таки тут запалив? Раптом до її руки торкнулось щось пухнасте. Вона різко обернулась і побачила чорного собаку – отже, все було насправді!

- І де ж твій господар? – Спитала вона у собаки.

   І в цю ж мить у проході до печери з’явився він. Сьогодні він був лише у штанах і білій сорочці без піджака, але так йому було ще краще. Побачивши його, Ніка усміхнулась. Та усмішки у відповідь не отримала.

- Ти вже одягнулась? Тоді ходімо, бо я трохи поспішаю. – Сказав він і вказав на спуск зі скелі. – Я підвезу тебе до міста.

    Ніка пішла вперед, за нею йшов незнайомець і собака. За однією зі скель і справді стояв джип. Хлопець відчинив двері і запропонував Ніці сісти на переднє сидіння, собака забрався назад. Симпатичний незнайомець мовчки сів за кермо і вони поїхали. Дорогою теж мовчали. Ніка тихцем поглядала на незнайомця. Їй хотілось дізнатись його ім’я, а ще поцілувати або просто поговорити. Та вона не наважувалась. Вчора він був романтичний, ніжний і дуже красивий. А сьогодні став холодним, суворим, але не менш красивим. Вони під’їхали на окраїну міста.

- Ти зможеш звідси дістатись додому? – Запитав він.

- Так, зможу. – Відповіла Ніка.

   Він зупинився на узбіччі. Ніка розуміла, що пора виходити, але так не хотілось прощатись із ним. 

- Дякую за гарно проведений час! – Спробувала вона нагадати про вчорашню ніч, сподіваючись почути щось приємне у відповідь.

- Якщо поспішиш, то ще встигнеш на он цей автобус! – Сказав він. Ніка побачила, що на зупинці неподалік від них і справді стоїть міський автобус.

- Так. – Сказала вона. – Дякую, що підвіз.

-  Будь ласка!

     Щойно Ніка вийшла і закрила двері, як джип розвернувся і швидко поїхав у протилежному від міста напрямку. Вона навіть номер авто не встигла подивитись.

    Ніка самотньо стояла на тротуарі. Автобус поїхав, та вона не засмутилась через це. Її тепер хвилювало інше – як вона тепер житиме, не знаючи чи побачить ще хоч на мить його? Їй здалось, що частинка її серця, а може й ціле лишилось у тій машині чи, може, десь помежи скель. Вона ніколи не забуде цієї випадкової зустрічі. Такого романтичного побачення для неї ніхто ще не влаштовував. Хоча це спочатку призначалось іншій. А ця інша не прийшла. Ніка ніколи не бажала людям нічого погано. Та сьогодні щиро надіялась, ця дівчина образилась за щось на свого хлопця і не пробачить його. А він пригадає про Ніку і знайде її. Та це були лише мрії. Мрії про чарівного незнайомця, чийого імені вона так і не дізналась. 

    Наступної маршрутки довелось чекати майже пів години, адже на окраїну міста громадський транспорт ходить нечасто.  Додому вона потрапила близько одинадцятої. В цей час місто вже почала накривати спека. Була субота. Ніка сьогодні планувала трохи прибрати вдома, а увечері мала піти в кіно з подружкою. В неділю домовилась поїхати зі своїм хлопцем Станіславом на якийсь приватний пляж і гарно там відпочити. Але їй нічого не хотілось. Спочатку Ніка зателефонувала до подруги і сказала, що у неї сильно розболілась голова і вона не зможе піти в кіно. Подруга розчарувалась, та все ж з поставилась з розумінням до цього. Станіслав же, коли почув, що у його дівчини болить голова, висловив сподівання, що до завтра все минеться.

- Ні, Станіславе, це мігрень, вона так швидко не проходить. Я надіюсь, що в понеділок я буду здорова, а от завтра то навряд чи. – Сказала йому Ніка.

- Ну тоді я приїду до тебе, щоб тобі не було самотньо! – Запропонував Станіслав.

- Вибач, Стасе, я зараз прийму ліки і намагатимусь заснути, бо вночі я спала геть погано.

- Ну, гаразд. Але щойно пройде біль, телефонуй! Я обов’язково під’їду і ми з тобою якось розважимось! А зараз дійсно постарайся заснути, якщо в цю ніч спала погано!

- Ах, Стасе, знав би ти, як я гарно провела цю ніч! Тобі навіть наснитись таке не може! – Мрійливо сказала Ніка, звісно, що після того, як Станіслав від’єднався.

   Після розмови зі Станіславом Ніка пішла у ванну. Вона вирішила прийняти прохолодний душ, який остаточно повернув її до реальності. Вона все більше розуміла, що ніколи вже не побачиться із своїм чарівним незнайомцем, який врятував її від дощу. А ще зрозуміла, що закохалась в нього. Вперше в житті! Бо ж раніше таке почуття здавалось їй нереальним. Так, вона зустрічалась із Станіславом, але їй він просто подобався. І нічого крім симпатії вона до нього не відчувала. Вона із ним познайомилась випадково у кафе біля свого університету. Ніка тоді була на випускному курсі. Вона розговорилась із ним і сказала, що за кілька місяців отримає диплом і буде фахівцем з менеджменту. А Станіслав розповів, що очолює невеличку фірму, якій дуже потрібен здібний менеджер. Вони обмінялись телефонами, стали зустрічатись, а коли Ніка закінчила університет, Стас взяв її до себе на роботу. І здавалося б, все складалось якнайкраще. Пропрацювавши кілька місяців на роботі у Стаса, Ніка показала себе хорошою менеджеркою. А якось секретарка Стаса зізналась їй, що він випадково обмовився, що планує зробити Ніці пропозицію. І Ніка вже налаштувалась виходити  заміж. Їй було лише двадцять два, а Стасу – двадцять вісім, і дівчині здавалось, що це найкращий час для одруження. Вона вже навіть розповіла про Стаса батькам, які жили в іншому місті. Познайомилась із батьками Стаса, а проходячи повз весільні салони, стала приглядатись до нарядів нареченої. Та ось вчорашня подія змінила всі її настрої. Вона вже не хотіла бути нареченою Станіслава – симпатичного, перспективного і надійного. Тепер у її мрії вселився інший – зовсім невідомий, але такий дорогий серцю незнайомець, бо навіть імені його вона не знала. Всі вихідні Ніка провела в роздумах, як правильно поступити. Більше всього на світі їй хотілось бути поруч із цим невідомим незнайомцем, але знайти його було нереально. Тому вона вирішила все залишити на своїх місцях і продовжувала зустрічатись зі Станіславом та працювати у нього.