Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 1. Мотря.

Мотря наважилася залишити свою затишну квартиру, але вхідні двері не піддавалися її зусиллям. Вона наче впиралася у якусь невидиму стіну, яка з неабиякою силою відштовхувала її і не дозволяла вийти за поріг. Знесилена боротьбою з впертими дверима, Мотря кинула сумку на деревʼяну вішалку, повісила на металевий гачок мʼякого  вовняного светра, навпочіпки розшнурувала осінні черевики. Взула зручні тапочки, повернула наліво і зайшла до невеликої кухні. Увімкнула світло, активувала кнопку електричного чайника. Настінний годинник показував сьому годину вечора. Мотря присіла на стілець, чекаючи поки закипить вода. Чайник випустив декілька хмарин гарячої вологи і відключився. Мотря підвелася, дістала з кухонної шафи чашку, в шухляді знайшла пакетик чаю. Налила у чашку води і недбало кинула у нього пакетик. Знову повернулася до столу. 
Телефон мигнув сповіщенням про  повітряну тривогу. Мотря похапцем узяла гарячу чашку, обпекла пальці і вийшла з кухні у коридор. 
У цій крихітній двокімнатній квартирі коридор чомусь був дуже довгим. Колись батько Зоряни, який любив облаштовувати домівку власноруч, зробив невелику комірчину у кінці коридору, відділивши дальню частину тонкими  фанерними дверима. У комірчині був склад усіляких спортивних приладь Зоряни, колекція старих журналів радянського періоду, ношений непотрібний одяг. Мотря перенесла усі речі у кімнату Зоряни, а в закапелку комірчини створила імпровізовану спальню, кинувши на землю тонкий матрац, картату ковдру та подушку. Закапелок був її сховищем між двома стінами. Його призначенням було захистити її від атаки російських ракет та дронів, якими сусідня держава щедро та смертельно обдаровувала мешканців усіх міст України чи не щоночі. 
Мотря, обережно тримаючи обпеченими пальцями чашку з плаваючим у ній пакетом чаю, повільно всілася на матрац. 
Хтось повернув ключ у дверях. Мотря зітхнула, в її очах зʼявилися сльози. До коридору зайшла молода жінка, невисоко го зросту, але міцної статури. Вона обережно поклала наплічника біля сумки Мотрі. Зняла куртку і повісила поряд з вовняним светром Мотрі. Розшнурувала  важкі берці, і рушила до кухні, повернувши наліво. Перевірила, чи є вода у електричному чайнику, дістала чашку і натиснула кнопку. Відкрила шухляду, знайшовши в ній останній пакетик чаю, налила води у кружку і кинула до води пакетик. З смартфону знову пролунало сповіщення про смертельну атаку з неба. Вилаявшись, молода жінка взяла горня, обпекла собі пальці і рушила у кінець коридору, до комірчини. 
Мотря посунулася ближче до стіни, у кут звільняючи їй місце. 
— Привіт, — тихо сказала вона. 
Молода жінка не відповіла. Вона поставила свою гарячу чашку з розірваним пакетом чаю на підлогу, поряд з чашкою Мотрі. Дістала телефон, знайшла потрібний їй контакт і швидко надрукувала. «Я буду у місті декілька днів. Можемо зустрітися».
Мотря витерла сльози і підібгавши ноги під себе, притулилася головою до стіни. Їй стало сумно і дуже одиноко. Щоб хоч якось відчути себе ближче до Зоряни, з якою вона не розлучалася з дитинства, вона обережно підвелася і, оминувши молоду жінку, яка навіть не поворухнулася, рушила у її кімнату.  Взявши одну з Зоряниних улюблених книжок, Мотря повернулася у свій сховок і, міцно притиснувши книгу до грудей, заплющила очі, сподіваючись, що Зоряна цього разу не зникне.