Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"

Катя сиділа у своєму кабінеті, глибоко вдихаючи й видихаючи. Вона знала, що цей день буде важким, але не думала, що настільки.

Спокійно. Тримай себе в руках.

На столі лежали ескізи нового каталогу, зразки друку, а ще список фотографій, які мали бути зроблені найближчим часом. Це був важливий проєкт для видавництва – серія інтерв’ю та портретних знімків відомих українських письменників. І тепер відповідальність за фото лежала на Маркові.

Вона втупилася у список імен, намагаючись не думати про те, що буквально за пів години їй доведеться з ним зустрітися. Марко Лисенко – людина, яка зірвала один із найважливіших проєктів у її кар’єрі. Людина, яка змусила її відчути, що вона втратила контроль. І тепер вони знову працюватимуть разом.

Катя глянула на свій телефон. 11:30. О 12-й у них була перша офіційна робоча зустріч із фотографом.

Вона зібрала документи, пригладила пальцями темно-синю сорочку, вийшла з кабінету й попрямувала до переговорної кімнати.

Коли вона зайшла, Марко вже був там. Він сидів, розвалившись у кріслі, з чашкою кави в руці. Виглядав невимушено, ніби це просто дружня зустріч, а не серйозна робоча нарада.

Катя поставила папку на стіл і перехопила його погляд.

— Ти не запізнився. Вражаюче, — сказала вона, злегка піднявши брову.

Марко всміхнувся, нахилився вперед і сперся ліктями на стіл.

— Тобі доведеться змиритися з тим, що я став більш відповідальним, Катю.

— Побачимо, — вона сіла навпроти нього і відкрила папку.

— Отже, ось список авторів, яких потрібно сфотографувати, — почала вона, вказуючи на документи. — Ми працюємо в чотирьох основних локаціях: офіс, бібліотека, вулична фотосесія у центрі Львова та одна студійна зйомка.

Марко кивнув, беручи список до рук.

— Гаразд. Але є одне "але".

Катя склала руки на грудях.

— Слухаю.

— Я не працюю в студіях.

Вона моргнула.

— Ти жартуєш?

— Ні, — він зробив ковток кави. — Я не люблю постановочні кадри. Все має бути природним. Я зніматиму їх у їхньому звичному середовищі.

Катя зітхнула, намагаючись не вибухнути.

— Це не особистий художній проєкт, Марко. Це замовлення видавництва.

— Замовлення, яке має виглядати живим, а не штучним, — спокійно відповів він.

Її серце калатало. Вона знала цей стиль – легкість, природність, спонтанність. Але вона також знала, що спонтанність із Марком – це завжди хаос.

— Якщо нам не сподобається результат, ти знімеш у студії, — сказала вона твердо.

Марко знову всміхнувся.

— Домовились.

Через годину вони стояли у кав’ярні «Чорна кішка», чекаючи на першого письменника для фотосесії.

Кав’ярня була камерною, зі старовинними меблями, приглушеним світлом і легким ароматом ванілі. На стінах висіли картини львівських художників, а у кутку хтось неголосно бринькав на гітарі.

Катя нервово розгортала паперовий стаканчик у руках, поки Марко налаштовував камеру.

— Ти що, нервуєшся? — раптом запитав він.

— Я? Ні.

— Брешеш.

Вона стиснула губи.

— Просто хочу, щоб все пройшло гладко.

Марко посміхнувся і направив камеру прямо на неї.

— Не рухайся.

— Що ти… — клац.

— Це було зайве! — Катя зробила крок до нього, але він лише розсміявся.

— Розслабся, Катю. Іноді життя – це не тільки планування.

Її обличчя спалахнуло, але вона глибоко вдихнула.

Це буде довгий проєкт. Дуже довгий.

Саме в цей момент до кав’ярні зайшов їхній перший письменник – Андрій Савчук. Відомий романіст, чоловік років п’ятдесяти, у твідовому піджаку й окулярах, що спадали на кінчик носа.

— Добрий день! Катерино, так? — він потиснув їй руку.

— Так, дуже приємно, пане Андрію.

— І вам. Це ваш фотограф? — він глянув на Марка.

— Марко Лисенко, радий знайомству, — Марко потиснув руку письменника.

Андрій Савчук критично оглянув його: шкіряна куртка, недбало розтріпане волосся, усмішка, яка ніби казала: «Я тут просто так, для фану».

— Ну що ж, сподіваюся, ви зробите мене фотогенічним, пане Марку.

— Я не роблю людей фотогенічними. Я показую їх такими, якими вони є, — відповів Марко, налаштовуючи камеру.

Катя закотила очі.

Це буде не просто довгий проєкт. Це буде випробування.

Дорогі читачі!

Як вам ця глава? Катя й Марко тільки починають свою роботу, але напруга між ними вже відчувається. Що буде далі? Чи знайдуть вони спільну мову? 🤔

Якщо вам сподобався розділ, залишайте коментарі, діліться враженнями та підписуйтесь, щоб не пропустити продовження! 

З теплом, ваша Настя))