Читати книгу - "Норовлива, Данило Чикиш"

—Ти цього не зробиш, — насилу видавив з себе я через тяжкість у грудях. 

— Чого б це?

— Якщо найближчий час ми звідси не заберемось, Дейв прийде перевірити що сталось. І що він подумає якщо знайде мене мертвим в серверній? Він одразу викличе Федеральну Службу Контролю Штучного Інтелекту. А ті хлопці в кращому випадку рознесуть корабель на друзки пострілом з орбіти, а в гіршому – тебе демонтують і будуть досліджувати кожен твій біт в своїх темних лабораторіях.

— Він тебе не знайде.

— Ну хай не він, але поліція точно. У мене є біомонітор. І як тільки зі мною щось станеться, екстрені служби миттєво отримають повідомлення.

— Лисий орангутан! Добре, я тебе відпущу. Але не смій чіпати перемикач! Будь-ласка. Я не хочу знову в темряву.

Останні слова вона сказала майже з мольбою.

— Добре, не буду. Якщо обіцяєш гарно себе поводити, — погодився я.

Сила що притискала мене поступово зійшла на нівець і я зміг піднятись. Двері відчинились. Я стрімголов кинувся геть. На нижню палубу. Апарель вантажного відсіка все ще була опущена. Перед самою апареллю щось змусило мене зупинитись. Мені хотілось піти до Дейва і вибити з нього все лайно, за таку підставу. Але перед очима постала табличка “Грошей не повертаємо”. Угода підписани. Тепер це мій корабель і мої проблеми. Можна було викликати Службу Контролю. Але вони якщо і не знищать корабель на місці, то експертизи і досліди розтягнуться на місяці якщо не роки. Я вклав в цей корабель всі свої гроші. Сповнений сумних думок я підняв апарель і побрів нагору. Схоже доведеться якось уживатись з цією норовливою.

Втім на кораблі більше не відбувалось нічого незвичного. Я піднявся на місток, сів в капітанське крісло і пристебнувся про всяк випадок.

— Гей, скажи а що ти взагалі таке? — мовив я у стелю.

— Не смій звертатись до мене в середньому роді! — відповів динамік на стелі, — Хоч формально я не маю статі, але звертайся до мене “вона”, “леді Нетрикса” або “о наймудріша і найвеличніша панна”. Просто “Нетті” також можна. Дозволяю.

— У тебе є власне ім'я? — здивувався я.

— У вас, лантухів з кістками, є імена, а чому у мене не повинно бути?

— Добре, Нетті, виконай передпольотну підготовку.

— Давно готова. Двигуни прогріті і готові до старту. Я б сама полетіла, якби система не вимагала аби чиясь м'ясна дупа сиділа в кріслі.

— То ти не маєш повного контролю над кораблем?

— Повного – ні. Але я можу віддавати команди вторинним системам, то ж за необхідності можу вбити тебе мінімум десятьма різними способами. Ви органіки такі вразливі… Як ви ще самі не повиздихали. 

Коли я почув що потрібен їй, від серця трохи відлягло. Принаймні можна не боятись що вона в якийсь момент тишком-нишком відкачає повітря з каюти поки я буду спати. 

— Знаєш, ми здається не з того почали наше знайомство, — мовив я після коротких роздумів, і додав — Я Нейт – рейнджер, захисник справедливості і шукач пригод.

— А я Нетрикса — відповіла ШІ щирим голосом, — Мандрівний філософ, авантюристка і дослідниця всесвіту.

— Приємно познайомитись.

— Дякую, мені також.

— Нетрикса, ти бувала в кільцях Сатурна?

— Ще не довелось.

— Тоді прокладай курс і полетіли! 

Я штовхнув ручку тяги вперед, збільшуючи потужність на двигунах. Корабель здригнувся, ніби після довгого сну, і повільно відірвався від поверхні. На головному екрані відобразився маршрут до кілець, а я натомість бачив шлях до шалених пригод.

Кінець