Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бібліотека в університеті мала запах старого паперу й пилу — якось заспокійливо, ніби час там ішов інакше. Я приходив сюди часто: перечитати щось із курсу, випити каву в тиші, забутись. Але того дня я шукав не текст.
Я побачив її ще здалеку. Вона сиділа в дальньому куті — за одним зі старих дубових столів, зі світлом, що падало на обличчя крізь жалюзі. Волосся зібране в недбалий вузол. Пальці — з тонким кільцем на вказівному — перегортали сторінки якогось грубого тома. Не помітила мене одразу. І я не поспішав наблизитися.
Коли вона все ж підняла очі, ми не сказали нічого. Вона лише злегка кивнула, і я сів поруч — не навпроти, а збоку. Достатньо близько, щоб чути її подих.
— У вас гарний смак, — сказав я, помітивши на обкладинці «Кохання під час холери».
— А у вас — дивна звичка читати через чужі плечі, — відповіла вона м’яко.
— Професійна деформація.
Вона усміхнулася. Цей усміх був іронічним, але з якоюсь дивною ніжністю. Як у людини, що щось про тебе знає, чого ти сам ще не усвідомив.
— А ви завжди тут сидите? — запитав я.
— Лише коли не хочу, щоб мене знаходили.
— Але я знайшов.
— Може, тому, що ви — не “всі”.
Тиша після її слів затягнулася. Я помітив, як її пальці завмерли на сторінці. Як вона трохи нахилила голову.
— Ви знаєте, що це небезпечно? — промовила вона раптом. — Ви. Тут. Поруч.
— А ви знаєте, що я не хочу вставати?
— Знаю.
Ми ще трохи мовчали. Звуки бібліотеки — шелестання сторінок, далекі кроки — здавались фоном до чогось значно голоснішого, що відбувалося між нами.
— Я іноді думаю, — сказала вона, не дивлячись на мене, — що межі існують лише доти, доки хтось не переступає через них. А потім вони стають спогадами. Забороненими. Але все одно — спогадами.
— Ви хочете, щоб це залишилось спогадом?
— А ви?
Я не відповів. Вона піднялась з-за столу, повільно, з тією ж невимушеною грацією, що мала та студентка з першого ряду. Лада. Лада, яка знала занадто багато, і вміла мовчати ще більше.
Вона пройшла повз мене, і ледь-ледь торкнулась моєї руки пальцями. Не випадково. Не помилково.
— До наступної пари, професоре, — сказала вона тихо.
І пішла. А я ще довго сидів, дивлячись у порожнечу, намагаючись зібрати себе до купи. Та здається, частина мене пішла з нею.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор , Темний Лист Кохання», після закриття браузера.