Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

Надворі вже добряче розвиднилось. Сонце не поспішало порадувати своїм передвесняним теплом, хмари густо заснували небо. День обіцяв бути сірим і непривітним як і попередні.

− З річницею тебе, кохана, − Андрій поцілував тендітні пальчики і провів по каблучці, яка виблискувала маленькими діамантами.

− Вже два роки... аж не віриться, − зашарілася жінка, ніби знову опинилася в тому казковому ранку після Дня закоханих.

На той час вони були парою уже більше року. Натяків на одруження ніхто з них не робив. Провели Валентинів день в компанії ще двох закоханих пар: ходили в кіно, гуляли Хрещатиком, вечеряли в молодіжній кав'ярні. Андрій увесь вечір тримав у кишені оксамитову коробочку, але вирішив зробити пропозицію наступного ранку, щоб це стало особливим моментом, справді несподіваним. Мілана прокинулася від того, що хтось постукував у вікно. Спершу подумала, що це синичка тарабанить по шибці, як бувало іноді взимку. А коли почула спів солов'я, здогадалася − Андрійко чекає. Він мав гарний голос, а ще краще умів висвистувати різні мелодії. Це завжди зворушувало серце коханої і змушувало вистукувати у ритм мелодії. Виглянула у вікно: стоїть її соловейко в чорному кашеміровому пальті з букетом білих троянд. Андрій і пальто? Серйозно? Спортсмен Андрій Дужий віддавав перевагу практичному одягу, навіть на побачення приходив у спортивній дутій куртці. Одягався завжди стильно, але без класики. Карі очі Мілани заясніли від радості і подиву. Чоловік став на коліно і протягнув руку з коробочкою. І це все при тому, що він залишався на дворі, а Лана ще досі зависла у напіввідчиненому вікні орендованої квартири, розташованої на другому поверсі. Заяву у РАЦС вирішили подати ближче до березня, все-таки ще потрібно дати звісточку своїм родинам, які знаходилися у різних куточках 7України. У них ще було досить часу. Вони так гадали тоді. Не знали, що через десяток днів усе в житті перевернеться...