Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

− То, що, Ланочко, наступного разу йдемо на розпис? Я ще матиму кілька днів перед вильотом на навчання. Для військових спростили процедуру подачі заяв, − Андрій лагідно подивився в улюблені карі очі. − Не кажи нічого, я знаю, що ти завжди мріяла про урочисту церемонію з повною залою гостей, щоб уся рідня зібралася. Пам'ятаю, що вирішили почекати перемоги і повернення твоїх з Шотландії...

− І твого дядька Максима з полону... не хотіла переходити на тривожне, але ж в такий час без цього ніяк, − жінка опустила голову на груди коханого і притихла.

− Дістанемо дядька, навіть якщо його запроторять в саму далечінь тайги. Дужі завжди вибираються з найскладніших ситуацій. Недарма прізвище таке маємо. Ми сильні тілом і духом! − згорнувши свою ластівку в міцні обійми, підняв як пір'їнку і поніс на кухню: пора щось перекусити.

Поснідали спокійно, пригадуючи різні веселі історії зі свого дитинства. Хоч зналися уже не перший день, але щоразу знаходили чим здивувати одне одного. Мілана розповідала, як з сестрою міряли глибину калюж і якось застрягли в драговині посеред вулиці. А дядько Ігнат їх рятував і ледь чоботи там не залишили. Ті ще пригоди. Андрій змалку був справжнім дослідником: вишукував під деревами білчині запаси горіхів і доповнював їх бубликами і печивом, щоб руденька точно мала поживи на всю зиму. Лише потім він запримітив, що ці запаси швиденько знищував улюблений песик Вітер. А що був дуже швидкий і непосидючий, то йому й кличку таку вигадав.

Мілана схопилася з місця:

− Піду по телефони. У тебе, напевне, багато пропущених.

 Андрій увімкнув свій ґаджет. Чим більше гортав сповіщення, тим суворішим ставав його погляд. Мілана зрозуміла, що на цьому їх усамітнення закінчилося, реальність диктувала свої правила.

− Знову ракетна атака по всій Україні, є влучання. Хлопцям в Авдіївці зараз пекельно. Треба зробити пару дзвінків. Буду збиратися, Ланочко. Дорога не близька. А от зустріч з твоїми вихованцями ми обов'язково влаштуємо. Привезу трофеї і розписаний прапор від побратимів. Кімнату бойової слави уже облаштували?

− Так, командире! Все під контролем, − Мілана не хотіла показувати своє засмучення і весело відрапортувала Андрію Тарасовичу.