Читати книгу - "Ліка, Moon Grey"

Якщо я учень, то я не повчаю вчителя. Якщо я вчитель, то я не повчаю учня. Кожен робить своє.
І головне, щоб не стати рабом енергії підміни та не стати від цього клоном.

Ця енергія, яку ти в першу чергу направляєш на себе, вона змінює налаштування. Коли ти розумієш, що без отого крісла ти не зробиш зручне місце. Це пріоритет. А не щось інше. Ця енергія дає розуміння себе тільки в відчутті реальності. Коли складається план дій.
Так, звісно, є сфери життя, стихії, інь-ян і все інше, але вже зараз оці три правила створюють розуміння, що вигідний обмін спочатку призводить до пробування. Потім до досвіду і відчуття задоволення, яким ти користуєшся «мені вистачає в моменті і в цьому місці того, що я є і що я роблю», додається накопичення. Це теж свій строк має. А далі ця енергія починає автоматично закривати потреби. Поступово чи швидко. Не очікуй. Роби своє. Живи по потребам. Веди спілкування і обмін. Накопичуй і вибирай.

Дід Нейрон перегорнув першу сторінку. На другій виникло білим по кольору:

- Роби вибір в моменті. Обирай те, що корисно, вигідно, не травмуюче ні тобі, ні партнеру.

Нижче виник новий рядок:

- Спробувавши застосувати свій вибір і отримавши результат – або відкинь його в моменті, або покращуй далі. Роби новий вибір. Переходь місток. Закривай історії і відкривай нові.

А далі ще новий рядок:

- Ти вже знаєш дорогу і встань з долу. Тепер місток під твоїми ногами. Ти знаєш, що за ним по ту сторону річки. Ти завжди можеш туди потрапити і взяти свій досвід. Але повернись і йди далі.

В замку повернувся ключ. Ліка вже стояла в коридорі і натискала ручку, яку її коханий тиснув вже з тієї сторони порогу.

В просторі витало шелестіння одягу, дихання її та його. Їх руки сплелись і знову відчувся легкий шурхіт щоки об щоку. Обійми стали ще кріпшими і щільнішими. Коротке збите дихання ставало рівнішим і пара, наче вальсом ступила крок за поріг. У власне життя. Власне місце, де кожен був тут вдома.

Її спина торкнулась стіни коридору. Знову шелестіння і короткий подих.

Їхні очі зустрілись і усмішки задоволення знімали останні миті очікування.

- Ти раніше зміг приїхати?

-Так. Зміг.

- А я ескізи зробила. Уявляєш?! – Ліка злилась зі стіною і тільки його руки на її талії не дотикали стан в цім місці до прохолодної поверхні.

- Які ескізи? – Він усміхався і потім вже щиро розсміявся, схопиві її, притягнув до себе  і кріпко-кріпко обійняв. – Я зараз не про ескізи думав, - аж наче крізь сльози прохихотів він, - ти не змінилась. Ходім, покажеш.

Ліка потягла його за руку за собою, він ледь встиг скинути кросівки і зіскоком потягнувсь за дівчиною.

- Ось! – Вона широко руками розсунула аркуші по столу і ті яскравою веселкою розгорнулись полотном кольору, на якім, наче білими буквами, розстилався візерунок, що поєднувався і переплітався в одну цілу історію їхнього кохання.

- Ти шалена.

-Ага! – Ліка сяяла. Вона хотіла не тільки обійняти милого, але їй так важливо було її досягнення, яке відбулось в цю мить. Це сталось. І це не риторичне. Це нова історія в її житті. На її території. Де він був учасником створення нового і коханим. І він зрозумів.

В її світі вона завжди королева. А він її король.

Кінець