Читати книгу - "Щастя замовляли?, Юліан Романенко"

І дівчина важко зітхнула і нарешті підвела на подругу очі. Віра ж гмикнула, сіла на край ліжка з виглядом кризового менеджера, який вирішив повернути світове панування компанії «Нокіа».

— ОК, давай по порядку, — почала Віра. — Як у тебе справи в універі?

— Нормально.

— З батьками як?

— Нормально.

— А що з Сергієм?

— Розбіглись.

— Чому?

— Мудак.

— Тобто таким чином і тут…

— Нормально…

Віра замовкла, приголомшена різноманіттям відповідей. Катя зробила спробу знову втупитись у вікно (тим більше, що дощ пустився ще сильніше — такий атракціон у жодному разі пропускати не можна), але її подруга не збиралась здаватись і змінила тактику, почавши розповідати подібний випадок з життя про те, що всяке буває, що все мине, що не всі мужики мудаки, знайдеться хтось. Віра була досвідченою жінкою, їй вже було двадцять один.

Однак Катя, хоча і в якийсь момент здалося, що вона вийшла зі свого стану, раптом розплакалась:

— Та це все не те! Просто я не можу вже все це бачити! Кожен день одне і те саме…

І тут Катя, шморгаючи та витираючи величезним рукавом сльози, пірнула в купу одягу, звідки дістала свій телефон, зробила кілька рухів пальцем по дисплею, а потім протягнула пристрій подрузі.

— Поглянь! — мовила Катя.