Читати книгу - "Щастя замовляли?, Юліан Романенко"

Віра взяла гаджет, на якому був відкритий Інстаграм. На вимогу подруги погортала стрічку. З кожним рухом пальця перед Вірою поставали красиві фотографії екзотичних пляжів, безкраїх морів, яхт і струнких засмаглих тіл.

— Ось, заціни, — десь над вухом озвалась Катя, тицяючи рукою із затиснутою серветкою в дисплей. — Це Анн Хое. А це — Настя Ваджайнова. Даніела Ез. А от диви — Кім Танкян.

— І шо? — перепитала Віра, зосереджено гортаючи стрічку.

— Ну як шо? — мало не закричала Катя і почала шморгати. — Це зірки Інсти! Ти подивись, де вони всі час проводять! Моря, яхти, теплі краї… А я в цьому встратому Лопанську сиджу цілими днями! Ні моря, ні пляжу, тільки дощ з ранку до вечора.

—  Ну дощ… — промимрила Віра. — Осінь, шо ж ти хотіла. — Хоча могла давно бути десь там, з ними… — не вгавала Катя і закрила обличчя величезними рукавами худі, додавши: — І ще… І ще мої сторіз ніхто не лайкає!

На останніх словах дівчина заплакала, і це так розчулило Віру, що і в тієї на очі накотились сльози. Наступні десять хвилин подруги плакали, обіймались і знову плакали.

Коли емоції трохи стихли, Віра полегшено видихнула і спокійно сказала:

— Так чого ти відразу про це не сказала? У мене є для тебе рецепт одужання. Одягни щось не таке бомжацьке і поїхали!

— Куди? — запитала Катя, витираючи серветкою носа.

— До мене, — відрубала подруга і, підводячись, додала: — Там все сама побачиш.