Читати книгу - "Попіл і зорі, SFC-SucharikiFlintCom"

Ліра завмерла, дивлячись на дерев'яну скриньку. Вона відчувала, як її охоплює хвилювання. Що всередині? Які таємниці зберігає ця стара річ? Можливо, там лежать відповіді на всі її запитання? А можливо, там просто пил та уривки спогадів? Чи варто її відкривати? Чи варто порушувати спокій цього покинутого місця? Але перш ніж вона встигла ухвалити рішення, її слух уловив якийсь звук. Тихий, приглушений, але чітко помітний у тиші Пустки. Звук наближався. 

Інстинкт самозбереження спрацював миттєво. Ліра відкинула скриньку вбік, пригнулася до землі та вихопила клинок із піхов. Вона затамувала подих, намагаючись визначити джерело звуку. Хто це? Попелясті? Бандити? Чи щось ще небезпечніше? Потрібно бути готовою до всього. Звук ставав усе гучнішим і чіткішим. Це були кроки. Важкі, розмірені кроки, немов хтось неспішно наближався до табору. Ліра відчула, як по її спині пробігає холодок. Щось було не так. У цих кроках відчувалася якась зловісна впевненість, якась неприродна повільність. Немов той, хто йде сюди, знає, що йому тут раді. Або що йому тут нічого боятися. І це питання все ще крутилося в її голові, не даючи спокою. Але тут її слух уловив ще один звук. Тихий, приглушений, але чітко помітний у тиші Пустки. Звук наближався, і вона машинально звузила очі в очікуванні чогось невідомого, що ховається за зруйнованими стінами. Кроки, а ось уже чути злобне ричання та незрозуміле хрюкання. Звук ставав усе гучнішим і чіткішим. І ось на неї насувається загроза... Це були кроки, але не людські. Занадто швидкі, хаотичні, супроводжувані хрипінням та вереском. Земля затремтіла, а Ліра стиснула свій клинок, розуміючи, що битва неминуча. 

Ліра інстинктивно відсахнулася назад, втискаючись спиною в стіну намету. З-за похиленої стіни на галявину вивалилася зграя почвар, і Ліра ледве стримала блювотний позив, побачивши це огидне видовище. Істоти мчали на неї, немов утілення кошмару, їхні злісні очі горіли голодом і ненавистю. Це були колись пси, але попіл і радіація перетворили їх на щось огидне. Шкіра місцями злізла, оголюючи кістки та гниючі м'язи. Шерсть клапотями звисала з тіл, відкриваючи вид на пульсуючі вени. З пащ, викривлених зловісним оскалом, стирчали гострі, як голки, зуби, вкриті бурим нальотом. Деякі з них явно страждали від якихось хвороб, їхні тіла вкривали величезні нарости та виразки. Вона розуміла, що бігти марно. Їм нікуди тікати від попелястої долі. Ці мутовані пси не відстануть, і, щоб вижити, їй доведеться битися.