Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

себе контроль і нав’язати країні програму економії нафти, щоб захистити основні підприємства. Я здобув для Інституту надзвичайно високу квоту — і тільки завдяки особливій послузі, завдяки дуже особливим контактам. І почуваюся страшенно винним, що цього виявилося недостатньо. Будьте певні, таке більше не повториться. Це лише тимчасовий аварійний захід. До наступної зими ми повернемо поля Ваятта у виробництво, і умови знову нормалізуються. До того ж, коли вже йдеться про Інститут, я домовився про переобладнання всіх печей на вугілля. Це мали зробити наступного місяця, проте ливарня Стоктона в Колорадо несподівано, якось непомітно закрилася. Вони виготовляли деталі для наших печей, але Ендрю Стоктон геть неочікувано пішов у відставку, і тепер нам доведеться зачекати, аж поки його племінник знову запустить завод.

— Розумію. Що ж, вірю, ви з усім упораєтеся, — доктор Стадлер роздратовано знизав плечима. — Це вже просто смішно: наукова установа змушена залагоджувати стільки технологічних авантюр для уряду.

— Але, докторе Стадлер…

— Знаю, знаю, цього не уникнути. До речі, що таке проект «Х»?

Доктор Ферріс вистрелив у нього поглядом — чудним, пронизливим і настороженим, дещо здивованим, але не наляканим.

— Докторе Стадлер, де ви почули про проект «Х»?

— О, я почув, як кілька ваших молодших працівників щось говорили про нього так таємничо, мов детективи-аматори. Сказали, це щось несамовито секретне.

– І це правда, докторе. Це надзвичайно таємний дослідницький проект, що його нам довірив уряд. І найважливіше, щоб у газети про нього не виточилося жодного слова.

— А що таке «Х»?

— «Ксилофон». Проект «Ксилофон». Це кодова назва, звісно. Робота пов’язана зі звуком. Але я певен, вас це не зацікавить. Цей почин цілковито технологічний.

— Так, не хочу нічого знати. Я не маю часу на ваші технологічні ініціативи.

— Чи можу я порадити, докторе Стадлер, що словосполучення «Проект Х» бажано не вживати перед будь-ким?

— Добре, добре. Правду кажучи, мене такі розмови не надихають.

— Звісно ж! Та і я не пробачив би собі, якби дозволив відібрати у вас час. Будь ласка, не сумнівайтесь, що можете перекласти це на мене, — він зібрався вставати. — Якщо це й була причина, з якої ви хотіли мене бачити, то прошу, повірте, я…

— Ні, — повільно мовив доктор Стадлер. — Я хотів вас бачити через інше.

Доктор Ферріс не ставив жодних запитань, не виявляв щонайменшого бажання прислужитися; він сидів і чекав.

Доктор Стадлер простягнув руку і зневажливим рухом пересунув книжку з кутка столу до його центру.

— Чи можете пояснити, що це за непристойність? — запитав він.

На книжку доктор Ферріс і не глянув — він не зводив очей зі Стадлера. Потім відхилився назад і з дивною посмішкою промовив:

— Яка велика честь, що ви зробили заради мене такий виняток і прочитали популярну книжку. Цих примірничків протягом останніх двох тижнів продалося двадцять тисяч.

— Я її прочитав.

– І?

— Сподіваюсь почути пояснення.

— Текст вас збентежив?

Доктор Стадлер поглянув на нього здивовано:

— Чи усвідомлюєте ви, яку тему обрали? Взяти лише стиль, тільки стиль, цей бульварний підхід — для такого предмета!

— У такому разі, чи вважаєте ви, що зміст заслуговував на поважніше висвітлення? — голос лунав так невинно і гладко, що доктор Стадлер не зміг розгледіти у ньому знущання.

— Чи усвідомлюєте ви, що саме проповідуєте в цій книжці?

— Оскільки ви, докторе Стадлер, здається, її не схвалюєте, вважайте, що я написав книжку несвідомо.

Доктор Стадлер подумав про цю незбагненну Феррісову манеру: поки йому здавалося, що вистачить самого несхвалення, Феррісові на все було начхати.

— Якби п’яний хам виразив себе на папері, — сказав доктор Стадлер, — якби вічний дикун, що злісно виливає ненависть до інтелекту, відшукав відображення своєї сутності — саме такої книжки я від них чекав би. Але отримати її від науковця, з вихідними даними цього Інституту!..

— Але, докторе Стадлер, це книжка не для науковців. Її написано саме для того п’яного хама.

— Тобто?

— Для широкого загалу.

— Але ж заради Бога! Найнікчемніший недоумок здатен розгледіти разючі протиріччя у кожнісінькому вашому твердженні.

— Скажімо так, докторе Стадлер: той, хто цього не побачить, заслуговує на те, щоб вірити усім моїм твердженням.

— Але ви прикриваєте ці нечувані речі престижем науки! Нормально, коли ганебна посередність на кшталт Саймона Прітчетта верзе нісенітниці, видаючи їх за одурманливий містицизм — ніхто його не слухає. Але ж ви змусили їх думати, що це наука. Наука! Ви використали досягнення розуму, щоб його ж таки і зруйнувати. За яким правом ви скористалися моєю роботою і здійснили самовільний, безглуздий перехід в іншу царину, витягнули непридатну метафору і зліпили страхітливе узагальнення з того, що є всього лише математичною проблемою? За яким правом ви надали цьому такого звучання, ніби я — Я! — дозволив видати цю книжку?

Ферріс не робив нічого, просто спокійно дивився на доктора Стадлера. Однак спокій надавав йому майже поблажливого вигляду.

— Ну ось, розумієте, докторе Стадлер, ви говорите так, ніби книжку призначено для публіки, здатної мислити. Але це не так, тому не варто непокоїтися щодо точності, законності, логіки та престижу науки. Її адресовано масам. А ви перший завжди вважали, що маси не мислять.

Він зробив паузу, але доктор Стадлер не сказав нічого.

— Ця книжка може не мати жодної філософської цінності, зате має значну психологічну.

— Яку це?

— Розумієте, докторе Стадлер, люди не хочуть думати. І що глибше вони вгрузають у проблеми, то менше бажають думати. Але завдяки певному інстинкту вони відчувають, що таки мусять думати — отже, почуваються винними. Тому благословлятимуть і йтимуть слідом за кожним, хто виправдовує їхню безмозкість. За кожним, хто перетворить на чесноту — високоінтелектуальну чесноту — те, що вони завжди вважали своїм гріхом, слабкістю і провиною.

— Ви пропонуєте цьому потурати?

— Це шлях до популярності.

— Навіщо вам популярність?

Очі Ферріса мимохідь ковзнули обличчям доктора Стадлера.

— Ми — публічна установа, — незворушно відповів він. — Нас підтримують публічні фонди.

— Тому ви розповідаєте людям, що наука — звичайне шахрайство — і її слід знищити!

— За логікою, такий висновок можна винести з моєї книжки. Але народ дійде інакших висновків.

— А як щодо знеславлення Інституту в очах інтелектуалів, якщо вони ще залишилися?

— Навіщо ними перейматися?

Доктор Стадлер міг зрозуміти цю фразу, якби її було вимовлено з ненавистю, заздрістю чи злістю; але відсутність будь-якої з цих емоцій, буденна легкість голосу, якась аж сміхотливість, різонули його, наче миттєвий проблиск зі сфери, що не могла бути частиною реальності; внизу живота розлився холодний жах.

— Докторе Стадлер, ви помітили реакцію на мою книжку? Її сприйняли доволі схвально.

— Так. І саме у це я