Читати книгу - "Тиша"

— Чи можуть у нього бути вклади в інших країнах?

— Можливо. У Швейцарії ухилення від сплати податків не є злочином. Там це вважається релігійною доброчесністю. Але він ніколи не зможе перевести ці гроші до Данії. Ніколи не отримає дозволу від Національного банку на трансакцію. Не зможе відкрити банківський рахунок. Навіть завести картку на бензин.

Вона схрестила руки й відкинулася назад.

— Стаття 13 закону про податковий контроль передбачає штраф — як правило, це двісті відсотків від несплаченої суми — і тюремне ув’язнення, якщо ухилення від податків є умисним або наслідком крайньої недбалості. У даному разі передбачається тюремне ув’язнення на один рік, а також сплата штрафу і суми податку в розмірі не менше сорока мільйонів крон. Починаючи з жовтня ми клопочемося про поміщення його до попереднього ув’язнення. Нам відмовили. Ми вважаємо, що далі так тривати не може.

Запала тиша. Більше їй нічого було додати.

Мерк нахилився вперед. Атмосфера в приміщенні змінилася. З’явилася тональність ля-мінор. У її крайньому виразі. Настійлива і серйозна. На відміну від жінки, чиновник звертався безпосередньо до Каспера.

— Ми з’їздили до Лондона і разом з Інтерполом побували в адвокатській конторі «Де Ґреве», яка займається всіма вашими контрактами. Рік тому ви протягом двадцяти чотирьох годин розірвали всі укладені контракти, скориставшись лікарським висновком, який не підтвердило WWF. Для вас одразу закрили всі міжнародні сцени. Тим часом проти вас готується позов. Його розглядатимуть в Іспанії. Паралельно з іспанським же податковим позовом. Наші експерти кажуть, що наслідок цих справ цілком ясний. Буде поставлено вимогу про відшкодування суми в розмірі не менше двохсот п’ятдесяти мільйонів. Додатково буде висунуто звинувачення в управлінні автомобілем у нетверезому стані, це при тому, що у вас уже є два серйозні порушення, останнє з яких припускало цілковите позбавлення прав водія. Усе це означає не менше п’яти років ув’язнення. Відбуватимете ви їх в Алаурінель-Ґранде. Кажуть, що з часів інквізиції там нічого не змінилося.

Жінка намагалася ніяк не реагувати на це несподіване повідомлення. У неї це не вийшло.

— Ухилення від сплати податків — це звичайна крадіжка! — вигукнула вона. — У держави. Чорт забирай! Це наша справа! Він мусить постати перед судом у Данії!

Почуття розкрили її натуру, і Каспер почув її. У неї були красиві відтінки. Дуже данські. Християнські. Соціал-демократичні. Ненависть до фінансової плутанини. До всяких ексцесів. Надмірного споживання. Схоже, вона закінчила університет і стала політологом, не залізаючи в борги. У неї вже є пенсійні накопичення. Вона їздить на роботу велосипедом. Кавалером ордену Даннеброга стала, коли їй не було ще й сорока. Зворушливо. Він симпатизував їй на всі сто відсотків — ну просто ідеально структурована натура. Якби ж він сам міг стати таким!

Мерк не звернув на неї ніякогісінької уваги. Він був цілком зосереджений на Каспері.

— У присутнього тут Янсона в кишені ордер на ваш арешт, — провадив далі він. — Вас можуть цієї ж хвилини відвезти до аеропорту. Тільки заглянете на своє горище по манатки. Візьмете зубну щітку й паспорт. І — вперед.

Звучання решти присутніх затихло. Молоді люди і чиновники були лише декорацією. Жінка грала каденцію. А от партитура весь час була у Мерка.

— А може, у нас є й інша можливість, — вів далі Мерк. — Кажуть, що ви чоловік, до якого люди мають звичку повертатися. У вас колись була юна учениця на ім’я Клара-Марія. Ми хотіли б знати, чи не з’являлася вона знову.

Перед очима Каспера все пішло обертом. Як буває, коли випростовуєшся після потрійного сальто. Коли стрибаєш уперед, немає ніякої змоги зорієнтуватися.

— Діти й дорослі, — промовив він, — юрбами повертаються до мене. Але окремі імена…

Він відкинувся назад, назад у безвихідь. Напруга в приміщенні зросла. Ще трохи — і хтось зірветься. Він сподівався тільки, що це буде не він. І відчув, як усередині нього сама собою почалася молитва.

Помилки припустилася жінка.

— Сімнадцять тисяч! — вигукнула вона. — За один костюм!

Його молитву було почуто. Аста Борелло лише трохи відкрилася. Але цього йому буде досить.

Його пальці обвили рукав піджака. У зшитих на замовлення піджаків на рукавах справжні ґудзики. На готових піджаках — усього лише декорація.

— Тридцять чотири тисячі, — поправив він м’яко. — Сімнадцять тисяч коштувала тканина. Це Касеро. Пошиття — це ще сімнадцять тисяч.

Колишня розгубленість у її системі зростала, але поки вона ще володіла собою.

Каспер кивнув у бік Мерка, у бік чиновників, двох молодиків. І вперше перехопив її погляд.

— Можна попросити їх на хвильку вийти?

— Вони тут серед іншого для того, щоб забезпечити захист прав того, хто запрошений для розмови.

Голос її був тьмяним.

— Я хочу поговорити про нас із тобою, Асто.

Завідувачка відділу не рухалася з місця.

— Даремно ти заговорила про костюм. Адже тільки банки та деякі підприємства у разі невиплати кредиту зобов’язані повідомляти про заборгованість. Тепер ми більше нічого не можемо приховувати.

Усі присутні завмерли.

— Завжди подвійна гра, — вів далі Каспер. — Усі ці принизливі зустрічі. При тому, що ми не можемо торкнутися одне одного. Мені цього не витримати. У мене вже немає колишніх сил.

— Якась бридня, — промимрила вона.

— Тобі треба попросити, щоб у тебе забрали цю справу, Асто.

Вона подивилася на Мерка.

— Я все про нього дізналася, — сказала вона. — Все буде зазначено у звіті. Не розумію, чому ви його не затримали. Не розумію, чому від нас приховують інформацію. Йому хтось протегує.

Голос більше не слухався її.

— Тому ми й довідалися про костюм. Але я ніколи не зустрічалася з ним за неофіційних обставин.

Каспер уявив собі її аромат. Аромат життя в степах. Змішаний із запахом диких тайгових трав.

— Я придумав, — сказав він. — Ти підеш з роботи. Ми підготуємо номер. Ти скинеш п’ятнадцять кілограмів. І виступатимеш у сітчастому трико.

Він накрив її руку своєю.

— Ми одружимося, — казав він далі. — На манежі. Як Діана і Марек.

Вона сиділа мов паралізована. Потім відсмикнула руку. Наче від павука-птахоїда.

Підвівшись, вона обійшла стіл і попрямувала до нього. З фізичною впевненістю атлета, але без якої-небудь певної мети. Можливо, вона хотіла випровадити його. Можливо, хотіла змусити його замовкнути. Можливо, просто хотіла дати волю своєму гніву.

Краще б вона сиділа на своєму місці. Щойно вона підвелася, у неї не лишилося жодних шансів.

Тільки-но вона порівнялася з його стільцем, як Каспер перекинувся назад. Але для решти присутніх у кімнаті це було так, неначе вона штовхнула Каспера. Тільки він