Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дев'ять Принців Амбера 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев'ять Принців Амбера"

306
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев'ять Принців Амбера" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 52
Перейти на сторінку:
відразу.

— Я не маю наміру навіть обговорювати цього питання.

— А я все-таки раджу вам подумати, адже що не кажи, посудіть самі, що будуть базікати про вашу клініку, якщо я не промовчу. А я поза всяким сумнівом звернуся в медичні кола, в газети…

— Шантаж, — сказав він, — але я на нього не піддамся.

— Заплатите ви мені зараз чи потім, після рішення суду — мені все одно. Але зараз це обійдеться значно дешевше.

Якщо він погодиться, то я буду твердо знати, що всі мої здогади були вірні і ця історія досить брудна.

Він витріщився на мене і мовчав досить довго.

— У мене немає при собі тисячі, — зрештою вичавив він.

— У такому разі назвіть цифру самі, — запропонував я.

Після ще однієї паузи він додав:

— Це грабіж.

— Ну які між нами можуть бути рахунки? Валяйте. Скільки?

— У моєму сейфі є доларів п'ятсот.

— Діставайте.

Ретельно оглянувши свій маленький стінний сейф він повідомив мені, що там всього лише чотириста тридцять доларів, а так як мені не хотілося залишати відбитків пальців, довелося повірити йому на слово. Я забрав купюри і засунув їх у внутрішню кишеню.

— Де тут у вас найближче визвати таксі?

Він назвав місце, і я перевірив за телефонним довідником, заодно уточнивши, де я перебуваю.

Я змусив його набрати номер і викликати мені таксі, по-перше, тому, що не знав назви його клініки, а по-друге, тому, що не хотів показати йому, в якому стані моя пам'ять. Одна з пов'язок, які я ретельно видаляв, була навколо голови.

При замовленні машини я почув і назву клініки:

«Приватний госпіталь в Грінвуді».

Я затовк сигарету, витягнув з пачки іншу і звільнив свої ноги від приблизно двохсотфунтової ваги, всівшись у зручне крісло, обтягнуте коричневою шкірою поряд з книжковою шафою.

— Почекаємо тут, і ви проведете мене до виходу.

Від нього я більше так і не почув жодного слова.

2

Була десь восьма ранку, коли шофер таксі висадив мене на розі найближчого міста. Я розплатився і хвилин двадцять йшов пішки. Потім зайшов у закусочну, влаштувався за столиком і замовив собі сік, пару яєць, тост, бекон і три чашки кави. Бекон був дуже жирний.

Понасолоджувавшись сніданком приблизно з годину, я вийшов із закусочної, дійшов до магазину одягу та прочекав там до дев'яти тридцяти — часу його відкриття. Купив собі пару штанів, три сорочки спортивного крою, пояс, нижню білизну і черевики впору. Вибрав носовичок, гаманець і гребінець.

Потім, відшукавши грінвудську автостанцію, купив собі квиток до Нью-Йорка. Ніхто не спробував мене зупинити. Ніхто, нібито, за мною не стежив.

Сидячи біля вікна, дивлячись на осінній пейзаж з хмарками, які швидко мчали по небу, я спробував зібрати воєдино все, що знав про себе і про те, що зі мною сталося.

Я був поміщений в Грінвуд як Карл Корі моєю сестрою Евеліною Флаумель. Це сталося після автокатастрофи приблизно два тижні тому. Притому у мене були переламані ноги, чого я зараз не почував. І не пам'ятав ніякої сестри Евеліни. Персонал Грінвуда, очевидно, отримав інструкції тримати мене в ліжку в несвідомому стані: принаймні лікар був явно переляканий, коли я пригрозив судом. Ну що ж. Значить, хтось по якійсь причині боявся мене. Приймемо це як версію, якої доведеться триматися.

Я знову став згадувати про те, як сталася катастрофа, але додумався лише до того, що у мене розболілася голова. Все ж я відчув, що ця подія не була випадковістю. Я був твердо в цьому переконаний, хоча й не знав, чому. Ну що ж, з'ясуємо і це, і тоді комусь не поздоровиться. Дуже, дуже не поздоровиться. Ненависть гарячою хвилею обдала мені груди. Хто б не намагався нашкодити мені, він знав, на що йшов, і робив це на свій страх і ризик, так що тепер йому ні на що буде скаржитися, хто б це не був. Я відчував сильне бажання вбити, знищити цю людину, і раптом зрозумів, що ці відчуття не в новинку мені, що у своєму минулому житті я саме так і робив. Причому не один раз.

Я втупився у вікно, на мертве опадаюче листя.

Діставшись до Нью-Йорка, першим ділом я вирушив у перукарню поголитися і підстригтися, потім переодягнув сорочку — терпіти не можу, коли шию лоскоче зрізане волосся. Кольт-32, що належав невідомому індивіду в Грінвуді, лежав у правій кишені моєї куртки. Правда, якщо б з клініки Грінвуда (або моя сестра) звернулися в поліцію з проханням розшукати мене, та ще що-небудь при цьому прибрехали, незаконне носіння зброї навряд чи пішло би мені на користь, але все ж зі зброєю спокійніше. Спочатку їм мене все ж треба буде знайти, і ніхто не знав, як розгортатимуться події. Швидко перекусивши в найближчій їдальні, я потім протягом години їздив на метро та автобусах, зіскакуючи на найнесподіваніших станціях, потім узяв таксі і назвав адресу Евеліни, нібито моєї сестри, яка змогла б освіжити мою пам'ять.

Проїжджаючи вулицями міста до Вестчестера, я обмірковував план подальших дій і свою поведінку при зустрічі.

І коли у відповідь на мій стукіт двері великого старовинного будинку відчинилисяпрактично відразу, я вже знав, що буду говорити. Я все ретельно обдумав, ще коли йшов по звивистій алеї — під'їзду до будинку — повз дуби-велетні і яскравих кольорів осики, а вітер холодив мою тільки що підстрижену потилицю під коміром куртки. Запах тоніка від мого волосся змішувався з густим запахом плюща, що обвивав стіни старого цегляного будинку. Ніщо не було мені тут знайомо, і навряд-чи я коли-небудь бував тут раніше.

На мій стукіт відповіла луна.

Отже я засунув руки в кишені і став чекати.

Коли двері відчинилися, я посміхнувся і кивнув плоскогрудій служниці з розсипом родимок на обличчі і пуерторіканським акцентом.

— Так? — Запитала вона.

— Я б хотів побачити міс Евеліну Флаумель.

— Як накажете доповісти?

— Її брат Карл.

— О, заходьте, будь ласка.

Я пройшов у передпокій, підлога якого була вистелена мозаїкою з крихітних бежевих і рожевих плиток, а стіни були цілком з червоного дерева. Висвітлювала все це срібна з емаллю люстра, вся в кришталевих ріжках.

Дівча віддалилася, і я став оглядатися, намагаючись хоч про що-небудь дізнатися.

Марно.

Тоді я став просто чекати.

Нарешті, служниця повернулася, посміхнулася і прорекла:

— Ідіть за мною, будь ласка. Вона прийме вас в бібліотеці.

Я пішов за нею: три сходових прольоту вгору, а потім по коридору повз двоє закритих дверей.

1 2 3 4 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев'ять Принців Амбера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев'ять Принців Амбера"