Читати книгу - "Том 11"

, 3 твоїм пароходом «Константаном» трапився ще один скандал: дурень капітан таки повів його з Севастополя до Одеси, але з Тарханкута повернув назад у Севастополь], бо далі було годі, до того ж нахопилась буря; черпаючи бортом воду, ледве-ледве доліз він до Севастополя, і .то на буксирі під кінець. В трюмі втопився один матрос, та кажуть, що якби ще годину пароход побув у дорозі, то вже б його ніякі буксири не врятували.

В сю хвилину море синє, аж фіолетове, небо зовсім весняне, хмарки білі, пушисті, а сніг видно тільки на вер-хівлях Яйли. Вчора ввечері по вулицях так бриніли потоки, що мені зовсім згадався Київ у марті, і наш quartier Latin і багато-багато aus Vorzeit...3

Добре все-таки, що тут зима буває тільки нападами, я не знаю, як я терпітиму наші «безпросвітні» (від слова «просвіток») зими: мы к этому не привыкли! Ось воно, наприклад], був тиждень ураганів, зате знов, може, буде тиждень сонця.

Дивлюсь оце поперед себе і бачу, як іде татарин з великим букетом пролісків і свище якийсь air printanier...4 Кипариси стоять тихо-тихо, так, мов вони ніколи й не можуть навіть хилитись, а не то що метатись, як божевільні, і розтріпуватись гірше всякої верби.

У нас в хаті нового тільки те, що до «коричневого» пристав у сусіди ще якийсь його товариш,— сей уже «чорний». Живуть вони обоє в коричневій хаті, а радо усміхнуте хлоп’я спить в залі. «Коричневий пан» так розмотався, відколи їх стало двоє, що говорить по-вірменськи дуже багато (правда, в своїй хаті), співає і свище, аж навіть Катюша сердиться, бо вона не любить свисту, а церемониться сказать, щоб не свистали. Велика хата стоїть порожня, і щось ніхто не приходить питати. П[ан] Дерижанов має прикрість часто зустрівати «проклятую немку», що справді оселилась десь дуже близько від нас.

Я маюся на здоров’я зовсім добре, хоч як був вітер, то нога моя почала була таки добре боліти, і я не ходила по слизьких вулицях, а їздила: ся нога зовсім не признає зими, ожеледі, важкої одежі, глибоких калош і т. д. A propos5 глибоких калош — може, їх треба було вислати тобі услід? Я не знаю, чи варто вже тепер посилити,— може, ти вже нові купила. Ти щось нічого не пишеш про посилання.

Вчора я заходила у фотографію — раніше ніяк не могла — нашої другої карточки вони не робили, бо в тій позі погано вийшло, негатив поганий і поза негарна, то я замовила всі 6 таких, як та, що у тебе єсть; обіцяли, що до неділі буде готово.

«Іфігенію», бачиш, посилаю, вона вже днів три як написана, та я все не могла зібратись переписати, тим і листа запізнила,— не хотіла посилати без «Іфігенії». Монолог, я сама бачу, страх довгий, колись потім для сцени (!) можна буде скоротить, а для читання се, я думаю, нічого. Коли б се була побутова драма, то такий монолог був би злочинством, але для драматичної поеми en style classique1 я се допускаю. Се пишу для того, щоб ти і Михайло] Петр[ович] не думали, ніби я зреклась свого принципу виключення монологів з новітньої драми. «Іфігенія» іменно не буде новітньою: в ній буде хор, репліка a parte 2 і, може, навіть deus ex machina!3

Ну, годі, час скінчити,— їсти хочеться, і сонце напекло в потилицю. Поздорови од мене Оксаночку з іменинами. Дроздикові спасибі за лист — справді, се дуже негарний звичай у нас, старших родичів, забувати посилати такі листи. Бувай здорова і не задавнюй листів, бо... врешті, я ж недарма написала «класичний» монолог... Цілую тебе!

Твоя Леся

Мої господарі кланяються тобі, вони про тебе часто згадують.

5. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

27

8 лютого 1898 р. Ялта 18у-98

Люба мамочко!

Затрималася з листом через фотографії, хотіла, щоб послати їх заразом. Оце ж і посилаю. А ті «білі» фотографії п. Дерижанов усе надіється «просвітлити» і внаслідок бажання вчора вже зіпсував один негатив жаве-

1 У класичному стилі (франц.).— Ред.

2 Набік, про себе (італ.).— Ред.

3 Бог з машини — несподівана розв’язка (лат.)— Ред,

лѳвою водою, другого ж пе чіпав. «Білі» одпечатки єсть готові, і якщо не буде крс::тих, то візьму їх і пришлю тобі.

З новин тільки та, що Льоня захорував на кір, і через те я не ходитиму на обід до пані Разумової, поки не минеться кір і небезпечність зарази,— боюся нанести чорному хлоп’яті кору, бо тепер я вчу його по-французьки, то воно легко може набратись від мене бацил. Крім того, я знаю, що п. Разумова не схоче взяти з мене грошей за обід, як не взяла на свята, хоч заніматись тижнів зо два не доожна буде, а їсти її страву даремне мені якось неприємно. Обідатиму тим часом у Катюші, звичайно, за плату,— я вже так і вмовилась.

Шкода Льоні, хоч хвороба і пуста, але стягнеться на нитку, бо й так воно бліде та зелене, тільки й вигоди, що трохи ся з учення «отрясе». Пані Разумова знайшла собі місце управляющої дачею і з першого февраля вибереться туди жити з меншим хлопцем, а додому ходитиме тільки на обід, бо квартира у неї найнята до мая.

У нас приходили деякі істоти питати про велику хату, проте жадна не найняла: для того завелика, для другого зависока. Руденки були вчора у мене, дивились теж і хату, сподобалась, але їх смущає спільна прихожа (подумаєш, люди гуляють раз у раз!) і високі сходи, а головне те, що їх п. Ліщинська «законтр[ак]тувала» до марта.

Зо мною добре ся діє щодо ноги і здоров’я взагалі. «Іфігенія» чогось спинилась тим часом, певне того, що в мене читання прибуло: маю «Вісник літератури» і ще купила собі вірші Елізабети Браунінг (по-англійськи),— давно інтересуюсь сею поетесою, та тільки «случая підходящого» не було купить її твори.

Погода у нас добра — знов пишу надворі. Татами все приносять «подарки», т[о] є[сть] проліски на продаж. Оце днів два йшов дощ при 8° тепла. Щан] Дерижанов