Читати книгу - "Том 3"

Любов

(перебивав, наслідуючи Санин тон)

І отруїти вкінець вже й так отруєне життя. Ні, Са-

1 Що нам до пустої гуманності, аби зовні мало пристойпий вигляд! (франц.).— Ред.

mo, д>ади сього не варт. «Ніж доходить на лютім, повільнім вогні, краще блиснути враз і згоріти!»

Орест дивиться на неї з докором і хитав головою.

Любов (раптом сміється)

Ну от, який ви смішний, Оресте, дивитесь на мене, як тьотя Ліна!.. Оце, панове, мені згадавсь один анекдот, ні — не то що анекдот, у татка був один знайомий, старий мізантроп. У нього було одно прислів’я; я й тепер пам’ятаю той вовкуватий тон, яким він говорив: «Всякий має право повіситись!» (Сміється.) Се дотепно, правда? Аби тільки нікого на шибеницю з собою не тяг, а сам, як знаєш.

Милевський

' Ну, по-моєму, і на шибеницю веселіше лізти в компанії!

Орест

А по-моєму, говорить про таке слабодушно!

вихід IV Ті ж і Олімпіада Іванівна.

Олімпіада Іванівна

Панове, може, ваша ласка закусити! Любочко, проси! Воно-то був і обід, та вже тепер, що бог послав. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Прошу, панове!

Я мушу йти... Куди ж ви?

Любов

Острожин (подає їй руку)

Любов

Острожин

А треба, знаєте, ще скінчити фейлетон; гулянки гулянками, а велике колесо цивілізації потребує своєї

жертви... Ах, от, Оресте Михайловичу, щоб не забути! Наша редакція дуже інтересуеться мати вас своїм постійним співробітником. Шкода, що тепер уже не час, а то б ми умовились, мені доручено...

Орест

Ні, знаєте, я ні в які сталі умови не думаю вступати, не вмію ходити в ярмі, хоч би й в літературному; до того ж, поки що, слава богу, мене ніщо й не примушує до самозапряжки.

Острожин

Як уважаєте, тільки се не сучасно для такої сили, як ви.

(Виходить, вклонившись всім.)

Любов іде з тіткою в столову.

ВИХІД V Ті ж без Острожина.

^ Милевський

(ідучи до Ореста)

Чого ви такий понурий?

Орест

Та досадно, ся розмова... Чорт приніс язикатого Острожина,— ідіот!

Ідуть і собі праворуч. Чути дзвінок і голос Олімпіади Іванівни з столової: «Ні, ні, не турбуйтесь, я сама одчиню!»

ВИХІД VI

Олімпіада Іванівна

(іде через хату й вихиляється в вікно, стараючись побачить, хто дзвонить знадвору)

Здається, Крицький, от іще мана!

(Відступає од вікна і йде одчинити двері; потім вертається, за нею Крицький.)

ВИХІД VII

Олімпіада Іванівна і Крицький. Крицький

То викличте мені, з ласки вашої, Любов Олександрівну на хвилинку, я довго не затримаю.

Олімпіада Іванівна

Та, може б, ви пождали або потім зайшли б, вона обідає з гостями.

Крицький

Ні, я не можу ждати, ніколи, я хотів би тепер бачити Любов Олександрівну: у мене до неї діло...

Олімпіада Іванівна (нерадо)

Ну, добре, я їй скажу.

ВИХІД VIII

Ті ж і Любов (стрівається з тіткою в дверях). Любов

Здорові, Андрію Борисовичу! Що се ви, тіточко, торгуєтесь з ним?

Олімпіада Іванівна (тихо до Люби)

І що там за діла?

(Виходить.)

вихід їх Ті ж без Олімпіади Іванівни.

Крицький Не любить мене ваша тітка!

Любов

Е, вона у мене строга... на словах! Ну, чим маю служити?

Крицький

Як офіціально! Бачте, Любов Олександрівно, тут така

справа, що треба врядити вечірку чи лотерею, тільки якнайскоріше. Наші тільки на вас надіються!

Любов

Ох, які ви швидкі! Так-то вам легко вечірку справити! Крицький (

Ну, лотерею!

Любов

Се пропаще діло! Вже скільки разів так було, що ми самі свої білети купували!

Крицький Однак треба якось врадити!

і Любов

А хіба конче треба?

Крицький Ви самі знаете. Та що се у вас такий тон сьогодні?

Любов

Та так, я думаю, що... Хто його знає, чи варт товар роботи?

Крицький

Себто як?

Любов

А так. З тими вечірками клопоту не оберешся і перше, і ще більше потім, а користі здебільшого так мало. Вже я про те не кажу, нудота сливе завжди на них!

Крицький

Ех, Л^бов Олександрівно, мені здається, що тут не в тім сила, а просто ви охолонули, і причина сьому теж проста, хоч і неприємна...

Любов

А власне?

Крицький А власне, те ж саме, що і в вашої тіточки!

Любов

(сміється)

От уже попали, вибачайте, пальцем в небої На доказ того, що вя помиляєтесь, я вам* скажу, що «приложу все старання» і навіть сама в себе зайві білети куплю. Ну, що? Вдовольнились?

Крицький

Не зовсім!

Любов

А чого ж вам треба?

Крицький

У вас не такий тон був перше, Любов Олександрівно! Пам’ятаєте, як ви були душею гуртка нашого?

Любов

Забуваєте, що мені тоді було вісімнадцять літ, а тепер вже, слава богу, чверть століття!

Крицький

Що ж з того? Звісно, коли інтереси міняються, як дамські моди...

Любов

Я бачу, ви вже зараз лаятись почнете. Але ж краще роз’яснить справу спокійно й щиро, як і слід дорослим людям. Невже вам ніколи не спадало на думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби тільки не сидіти склавши руки. Так це все дрібно, мікроскопічно!

Крицький

А вам хочеться світ здивувати чимсь грандіозним? Рідний край врятувати, як Жанна д’Арк?

Любов (трохи роздражнена)

Знаю я дуже добре, що я не Жанна д’Арк! Готова навіть згодитись, що для героїнь тепер місця нема, хоч се ще хто його зна. Готова згодитись, що краще робити те, що ми робимо, ніж зовсім нічого. Але згодьтесь і ви, що горіти і пломеніти від сього просто смішно! От ви тільки що корили мене Жанного д’Арк, а самі хочете...

Олімпіада Іванівна заглядає в двері; Крицький се

зауважив.

Крицький

(зітхає)

Ох, Любов Олександрівно, Любов Олександрівно... Ну, однак я вас затримую. Який же практичний результат мого непрошеного візиту до вас? Може, краще мені повернути голоблі куди в інший бік?

Любов

Ну, ну, се вже почались «жалкие слова». Я ж сказала, що хазяйська частина справи вся на мені. І взагалі, чим можу, готова служити.

(Показує на своє горло і піаніно.)

Крицький (стискає їй руку)

Спасибі! Ех, яка ви, справді! До побачення!

Любов Бувайте здорові, Робесп’ер!

Крицький, здвигнувши плечима, виходить в середні двері. Люба

Іде в столову.

вихід X

Якийсь час сцена порожня, далі чутно, як хтось шкрябає в середні двері, потім помалу відхиляє їх. З дверей виставляється голова хлопчика в пошарпаній, занадто великій шапці; хлопчик оглядає хату, далі переступає