Читати книгу - "Мальва Ланда"

— Вона курить, може випити цілу пляшку вина і цілими днями читає. То не для тебе.

Панна Славця мала тридцять два роки і, вирішивши, що вона вже стара діва, дала собі повну волю — їла усе, що смакувало, і перестала стежити за фігурою. Бумблякевич знав її з дитинства і ставився, як до сестри. А проте ловив себе на думці, що знову ж таки, якби не мамині квенькання, то, може б, зі Славцею щось у нього і вийшло. Вона не дурна, все ж таки вчителька, і є в них багато спільних тем для розмов. Але щоразу, як тільки його кликала сусідка, чи то помогти пересунути канапу, чи зняти штори, чи розрубати кістку на росіл[5], як за лічені хвилини з'являлася й матуся зі своїми безцінними порадами і не вступалася доти, доки разом вони не поверталися назад.

Мама пильнувала його, як зіницю ока. І Бумблякевичу не залишалося нічого, окрім марень і фантазійних збочень, здатних умить звести з життя його матінку, якби вона зуміла проникнути бодай на хвилину в ті марева. Адже помислити тільки — він був пострахом цілого міста, що заманював маленьких дівчаток кудись у темні місця і кохав їх…

Маленькі дівчатка з'явилися дуже несподівано, вже останнім часом. Одного разу він пішов у якійсь справі до кузинки, а вона якраз у лазничці[6] купала свою малу. І треба ж було такому статися, що саме задзвонив телефон: на дроті була її подруга.

— Припильнуй там мою Дануську, бо в мене пильна розмова. Дивись, щоб вона всю лазничку не заталяпала! — кинула на льоту кузинка і щезла в сусідньому покої.

Бумблякевич сів на край ванни, а дівчинка, здобувши свободу, почала пірнати й випірнати, перевертатися на всі боки, демонструючи перед ним геть усе, що мала, бо чиста прозора вода і без того нічого не приховувала. Дивився на неї, мов заворожений. Мала, може, вісім літ, але була досить висока і пухкенька, а на грудях вимальовувалися два маленькі рожеві пиптики[7]. Круглі повні стегенця, мов навмисне, не трималися купи. Вона лягла у ванні, розкинувши їх і приковуючи очі вуйця до напнутих вуст, що застигли в якомусь мрійливому стані, наче щойно після цілунку.

Бумблякевич раптом похопився, що це вже триває декілька хвилин, відколи дівчинка перестала дуріти і вляглася перед ним у цій сороміцькій позі. Лежала і дивилася на нього усміхнено, а очі його бігали нервово і постійно поверталися до полону стегон. Тепер уже виразно бачив, що дівчинці цікаво спостерігати за тим, як він її оглядає, але це водночас було дуже небезпечно — що подумає її мама, коли застане малу такою розкаряченою?

— Ну, купайся, — сказав Бумблякевич, — купайся.

І бризнув на неї водою. Дівчинка засміялася і напнула животика, але пози не змінила. Тоді він ще раз хлюпнув водою. Але дівчинка не зрушила з місця.

Рука ж його, торкнувшись води, в якій лежала пустунка, уже не здатна була повернутись назад. Якась незбагненна сила потягла її в глибінь, до тих стегенець, що чекали його дотику. Бачив, як дівчинка розпливається в усмішці, коли його рука занурюється все глибше і глибше, і, здавалось, не буде тому занурюванню ні кінця, і ні краю. Вода намочила закасану вище ліктя сорочку і почала підніматися вище, пальці вже мусили б наштовхнутися на оті пругкі стегенця, та чомусь не наштовхувалися. Він перегнувся через край ванни і навіть занурив у воду голову й, розплющивши стривожені очі, намагався побачити, куди щезли маленькі ніжки. Пальці черкнули дна ванни, далі — по стінках, але всюди було порожньо. Висмикнув голову з води і побачив, що у ванні нікого нема. Вода вже не була такою прозорою, як спочатку, якась жовта каламуть піднімалася на її поверхню, а хвилі розбігалися на всі сторони, мов од вітру. Відчув цей вітер і на своїй спині, аж проступив піт.

Тепер зірвався на ноги і з жахом окинув очима лазничку. Дівчинка щезла. Невже втопилася? Довго не роздумуючи, пірнув у воду й поплив, нервово загрібаючи руками, а з дна підіймалася жовта ядуча імла і затуляла овид, різала очі й пекла їх вогнем. Раз по раз відчував, як щось вдаряло його по ногах, щось схоже на риб'ячий хвіст або віяло кокетливої панночки. До обличчя липли лапаті водорості, а в вухах уже клекотіло від води, мовби там били дзвінкі джерела з безліччю дрібнесеньких бульбашок, що рвалися вгору, і здавалося, наче то рветься з нього його душа, і зосталося зовсім небагато — тільки розкрити рота і впустити до серця настирливу каламуть, щоб навіки осісти у цих місцинах…

З силою відштовхнувся ногами від дна і вигулькнув на поверхню. Жадібно заковтнув повітря, але вже сил не мав, щоб дістатися берега.

Чиїсь лагідні руки потягли його до себе, допомогли вибратися з ванни.

— Що з тобою? — дивувалася кузинка. — Чому ти в одязі заліз у ванну?

— Я… Я шукав її… вона втопилася…

— Ця шелихвістка? — засміялася кузинка. — Та вона хутше сама кого хочеш втопить. Дануська, ану вилізай! Де ти сховалася?

Бумблякевич чекав, що ось зараз розступляться каламутні води і випірне з них дівчинка, але води не розступилися, а натомість відкрився кошик з білизною, і звідти вистрибнула голісінька збитошниця, заливаючись дзвінким сміхом. Погляд його знову впав на воду — була така ж жовта… Що б це могло бути?

— Ти що виробляєш? — сварилася кузинка. — Ти знаєш, як вуйця налякала? Він, бідний, весь намок. — Тут вона теж зиркнула на воду. — Гі-і-і! Ну, зараз ти в мене дістанеш! Це хто весь яєчний шампунь у воду вилляв?

І лясь по голій дупці, котра враз почервоніла і перетворилася на стигле яблуко, аж Бумблякевичу повні вуста слини набігло.

— Це не я-а-а, це вуйцьо-о-о… — ридала мала.

Відтоді маленькі дівчатка навідували його уяву постійно, і було йому зовсім однаково, — мають вони круглі сіднички чи такі, як дульки, є в них перса чи самі тільки пиптики. Головне, що то були маленькі цілочки — надзвичайно сексові й покірливі, допитливі й спокусливі… Що не запропонуй — на все згідні. Лише в кінці мусиш дати їм чоколядку[8],