Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

грім серед ясного неба, без жодних антецедентів — як, наприклад, цунамі 26 грудня 2004 року на Суматрі, що раптово забрало життя 200 тисяч людей, або смерть мого кузена в розквіті сил, коли його автомобіль потрапив під поїзд на залізничному переїзді, й відтак його дружина залишилася вдовою з чотирма осиротілими дітьми. Але більшість як особистісних, так і загальнонаціональних криз є кульмінацією еволюційних змін, що наростали впродовж багатьох років: прикладом цього можуть бути тривалі непорозуміння в сім'ї, що призвели до розлучення подружжя, або політико-економічні негаразди в Чилі. Криза є раптовим втіленням або початком процесу втілення результатів тиску, який продовжувався тривалий період часу. Цей постулат яскраво ілюструють дії прем'єр-міністра Австралії Гофа Вітлема, який (як зазначається в розділі 7) у грудні 1972 року розробив за 19 днів всеохоплювальну програму радикальних змін, але дещо зневажливо відгукувався про власні реформи як «констатацію того, що вже сталось».

-

Країни — це не індивіди у збільшеному масштабі, в багатьох відношеннях вони чітко від них відрізняються. Проте чому ж тоді корисно і повчально поглянути на загальнонаціональну кризу крізь об'єктив кризи особистісної? Які переваги такого методу?

Однією з переваг, яку я часто називаю під час обговорення прикладів загальнонаціональної кризи зі студентами та приятелями, є те, що кризи особистісні більш звичні та зрозумілі людям, які не займаються дослідженням історії. Тому погляд з точки зору особистісної кризи полегшує нефахівцям розуміння кризи загальнонаціональної та її складних нюансів.

Іще однією перевагою є та обставина, що дослідження випадків особистісної кризи забезпечило дорожню мапу з дюжини чинників, яка полегшує розуміння відмінних один від одного результатів. Ці чинники забезпечують зручну стартову позицію для розробки відповідної мапи. Ми побачимо, що деякі чинники транслюються прямо з особистісної кризи на кризу загальнонаціональну. Наприклад, індивіди, які переживають кризу, отримують допомогу від приятелів, так само, як охоплені кризою країни можуть вдаватися до допомоги з боку своїх союзників. Індивіди, що зазнали кризи, можуть копіювати шляхи її розв'язання, орієнтуючись на кроки тих людей, які переживають аналогічну кризу; охоплені кризою країни можуть запозичувати вже готові методи її вирішення, розроблені країнами, перед якими поставали схожі проблеми. Індивіди, яких спіткала криза, можуть черпати наснагу і впевненість у собі з особистого досвіду успішного подолання попередніх криз; те ж саме ми можемо сказати і про країни.

Щойно ми говорили про прямі паралелі. Але далі ми побачимо, що деякі чинники, які полегшують розуміння результатів особистісних криз і які водночас не можна перенести безпосередньо на загальнонаціональні кризи, однаково слугують корисними метафорами, що вказують на чинники, пов'язані з загальнонаціональними кризами. Наприклад, терапевти визнали корисним визначення такої властивості індивідів, як сила Его. Нації не мають психологічної сили Его, але це поняття підводить нас до спорідненого поняття, важливого для країни, а саме до національної ідентичності. Схожим чином індивіди часто виявляють, що їхня свобода вибору під час подолання кризи обмежена суто практичними рамками, наприклад, відповідальністю за виховання дітей або посадовими обов'язками. Звісно, країни такими рамками не обмежуються. Але далі ми побачимо, що їхня свобода вибору стримується іншими причинами, наприклад, геополітичними рамками та національним багатством.

Окрім того, порівняння з особистісною кризою яскравіше висвітлює ті риси загальнонаціональної кризи, яким бракує аналогії з кризами особистісними. Серед таких характерних рис слід назвати той факт, що країни мають своїх лідерів, а індивіди — ні, тому питання щодо ролі керівництва постають регулярно під час загальнонаціональної кризи, але не кризи особистісної. Серед істориків точилися й досі точаться дебати про те, чи дійсно видатні лідери здатні змінити хід історії (часто такий підхід називають принципом «Великої людини»), чи результат історичного розвитку буде однаковим за будь-якого лідера. (Наприклад, чи почалася б Друга світова війна, якби Гітлер загинув у автокатастрофі 1930 року, яка мало не вкоротила йому віку.) Країни мають свої політичні та економічні інституції, а індивіди — не мають. Подолання загальнонаціональної кризи завжди потребує взаємодії між групами та ухвалення рішень у загальнонаціональному масштабі, а індивіди зазвичай приймають рішення щодо подолання кризи самостійно. Загальнонаціональну кризу можна подолати як за допомогою насильницького перевороту (наприклад, у Чилі в 1973 році), так і шляхом мирної еволюції (як в Австралії після Другої світової війни); але окремі індивіди насильницьких переворотів не влаштовують.

Саме завдяки цим аналогіям, метафорам і розбіжностям я вважаю порівняння національних криз із кризами особистісними корисним для людей, зокрема для моїх студентів з Каліфорнійського університету, адже це може допомогти їм зрозуміти причини виникнення загальнонаціональних криз і способи їх подолання.

-

Вивчаючи цю книгу, читачі й рецензенти іноді поступово з'ясовують, що тематика та способи її висвітлення в ній не такі, яких вони очікували чи на які сподівались. Якими ж є тематика та способи її висвітлення в цій книжці і які теми та способи їх висвітлення я до неї не включив?

Ця книга є наративним розвідувальним дослідженням криз і вибіркових змін, що відбулися в сімох сучасних країнах, стосовно яких я маю великий особистий досвід і які розглядаються в перспективі вибіркових змін для подолання особистісної кризи. Це такі країни, як Фінляндія, Японія, Чилі, Індонезія, Німеччина, Австралія та Сполучені Штати.

А тепер розглянемо по черзі кожне з цих слів і кожну фразу.

Ця книга є порівняльним дослідженням. Її сторінки присвячуються розгляду не якоїсь однієї країни. Натомість у ній ідеться про сім країн, що їх можна порівняти між собою. Авторам науково-популярної літератури доводиться обирати між презентацією досліджень поодиноких типових прикладів та порівнянням численних прикладів із практики. Кожен із цих методів має свої переваги та обмеження. Звісно, у виданні такого обсягу можна подати дуже багато інформації щодо якогось конкретного практичного випадку, але саме порівняльні дослідження забезпечують перспективу та виявляють проблеми, які могли б і не проявитися під час дослідження якогось одного типового прикладу.

Історичні порівняння змушують ставити запитання, які навряд чи можуть виникнути під час дослідження одного типового випадку: чому конкретний тип події спричинив в одній країні результат R1, а в іншій країні дав абсолютно інший результат R2? Наприклад, в однотомних історичних виданнях про громадянську війну в Америці, які я полюбляю читати, автори можуть присвятити шість сторінок наслідкам битви під Геттісбергом, але забувають дати відповідь на таке запитання: чому, на відміну від аналогічних подій в Іспанії та Фінляндії, Американська громадянська війна завершилася тим, що переможці зберегли життя переможеним? Дослідники певних подій у певній країні часто звинувачують авторів порівняльних досліджень у примітивізації та поверховості викладення, а ті, у свою чергу, так само