Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Оскільки обсяг цієї книги «розподілено» між сімома країнами, я з сумом усвідомлюю, що розповідь про кожну з цих країн має бути стислою. Сидячи за робочим столом, я повертаю голову й бачу позаду себе на підлозі кабінету десяток стосів із книг та газет, кожен — до п'яти футів заввишки, і в кожному — матеріал для одного розділу. Мені було надзвичайно болісно міркувати над тим, як ущільнити п'ять вертикальних футів матеріалу про повоєнну Німеччину до одного розділу на 11 тисяч слів. Скільки ж довелося викинути! Але таке ущільнення має і свої переваги: воно дає змогу читачеві порівняти великі проблеми повоєнної Німеччини із проблемами інших країн, не відволікаючись при цьому на різні цікаві подробиці, винятки, всілякі «якщо» та «але». Для читачів, що хотіли б отримати більш детальну інформацію, наприкінці книги розміщено список використаної літератури — книг і статей, присвячених дослідженню окремих практичних прикладів.

Стиль презентації матеріалу цієї книги — наративний. Це традиційний стиль істориків, що сягає корінням започаткування історії як наукової дисципліни такими грецькими авторами, як Геродот та Фукідід понад 2400 років тому. Термін «наративний стиль» означає, що аргументація подається у вигляді прозового тексту, без формул, числових таблиць, графіків і статистичних викладок та стосується лише невеликої кількості досліджуваних практичних прикладів. Цей стиль може контрастувати з новим потужним кількісним методом викладення в сучасних соціологічних дослідженнях, де рясно використовуються формули, гіпотези, таблиці з різними даними, графіки та масштабні вибірки (тобто результати досліджень численних практичних прикладів), які роблять можливою перевірку статистичної значущості.

Я мав змогу оцінити потужність сучасних кількісних методів. Ними я користувався у статистичному дослідженні 73 Полінезійських островів[1], щоб дійти висновків, які не можна було б отримати надійним шляхом за допомогою описової розповіді про знеліснення на кількох островах. Я також був співредактором книги[2], в якій деякі з моїх колег вправно використовували кількісні методи для вирішення питань, які до того безуспішно намагалися вирішити в своїх дебатах історики, що користувалися наративними методами, наприклад, яку роль — позитивну чи негативну — відіграли воєнні завоювання Наполеона та політичні катаклізми в подальшому економічному розвитку Європи.

Спершу я хотів було застосувати в цій книзі сучасні кількісні методи й навіть присвятив цьому багато місяців роботи, але зрештою зрозумів, що реалізацію такого завдання доведеться залишити для якогось наступного проекту. А в цій книзі натомість шляхом наративного дослідження визначити гіпотези та перемінні величини, які надалі можна буде перевірити за допомогою кількісного дослідження. Моя вибірка з семи країн надто обмежена, щоб на її підставі можна було робити статистично значущі висновки. Треба буде ще чимало попрацювати, щоб «операціоналізувати» мої описові якісні поняття на кшталт «успішного подолання кризи» та «об'єктивної самооцінки», тобто перетворити ці вербальні концепції на величини, які можна обчислити в цифрах. Тому ця книга становить наративне дослідження, яке, сподіваюся, слугуватиме стимулом для подальшої кількісної перевірки.

З усіх більш як 210 країн світу в цій книзі йдеться лише про сім добре відомих мені особисто. Причому мені не раз доводилося бувати в усіх семи. В шести з них я подовгу жив, а в одну потрапив ще 70 років тому. Мовами цих шести країн я говорю й досі або говорив колись. Я люблю усі ці країни, з радістю відвідую їх (упродовж останніх двох років я зміг побувати в усіх семи), свого часу всерйоз задумувався про те, щоб перебратися жити до однієї з них на постійній основі. В результаті я маю змогу писати про ці країни доброзичливо та компетентно на підставі власного досвіду, а також досвіду давніх друзів, які там живуть. Цей досвід охоплює достатньо великий період часу, протягом якого ми мали змогу стати свідками великих змін. Серед зазначених семи країн мій досвід безпосереднього знайомства з Японією дещо обмежений, оскільки я не володію місцевою мовою і приїжджав сюди ненадовго впродовж лише останніх двадцяти років. Утім, брак особистого досвіду проживання в цій країні компенсувала неабияка обізнаність моїх японських родичів по лінії дружини, а також друзів та студентів з Японії.

Звісно, що ті сім країн, які я обрав на підставі свого особистого досвіду, не є довільною вибіркою із країн світу. П'ять із них є багатими індустріальними країнами, одна — помірно заможною, і лише одна становить собою бідну країну, що розвивається. Жодна з них не є африканською: це Австралія, дві європейські країни, дві азійські, одна північноамериканська і одна південноамериканська. Я залишаю іншим авторам право перевіряти ту міру, якою мої висновки, отримані з цієї не довільної вибірки, можна буде застосовувати по відношенню до інших країн. Я пішов на таке обмеження і обрав для дослідження саме цю сімку тому, що мав тут велику перевагу — я добре знав ці країни завдяки інтенсивному власному досвіду, дружбі з місцевими жителями та знанню (в шести випадках) місцевих мов.

У цій книзі йдеться майже виключно про сучасні загальнонаціональні кризи, які трапилися за мого життя, і це дало мені змогу описувати їх з точки зору свого особистого досвіду. Винятком, коли досліджувані мною зміни трапилися ще до мого народження, є, знову ж таки, Японія, якій я присвячую два розділи. В одному з тих розділів ідеться про нинішню Японію, а в іншому — про Японію доби Мейдзі (1868-1912). Цей другий розділ я включив у книгу тому, що Японія доби Мейдзі становить вражаючий приклад свідомої вибіркової зміни, адже вона вважається епохою нещодавнього минулого, а також тому, що спогади про тогочасні проблеми, які довелося вирішувати цій країні, не втрачають актуальності в сучасній Японії.

Звісно, загальнонаціональні кризи траплялися і в минулому, вже тоді не раз поставали схожі запитання. І хоча я не можу розглядати випадки з минулого із точки зору власного досвіду, ці давні кризи залишили по собі великий масив літератури. Йдеться про такі добре знані приклади з історії, як занепад і крах Західної Римської імперії в четвертому й п'ятому століттях нашої ери; злет і падіння африканської держави зулусів у XIX столітті; французька революція 1789 року та подальша реорганізація Франції; катастрофічна поразка Пруссії в битві під Єною в 1806 році та її завоювання Наполеоном, а також соціальні, адміністративні та військові реформи,