Читати книгу - "Квазіавтостоп"

Так і їхали разом: чужий водій, чужа пасажирка.

Найбільше в житті молодикові не вистачало безтурботності. Дорога його життя була накреслена з невблаганною точністю: його робота не обмежувалася вісьмома годинами на день, вона проникала і в решту часу, заповнюючи його обов’язковою нудьгою засідань та домашнім навчанням; обтяжувала увагою незліченної кількості колеґ до його мізерного в часі особистого життя, яке ніколи не вдавалося приховати, яке навіть уже кілька разів ставало темою балачок та громадського обговорення. Навіть два тижні відпустки не принесли йому відчуття волі та приємних пригод — сіра тінь точної запланованості лежала й тут. Нестача помешкань у літній сезон примушувала його замовити кімнату в Татрах за півроку наперед, а для цього була потрібна письмова рекомендація ради профспілок підприємства, всюдисуща душа якого ані на мить не втрачала свого працівника з поля зору.

З цим усім молодик мирився, та іноді його переслідував зловісний образ дороги, по якій він мчить, гнаний якоюсь силою; усі його там бачать і нікуди неможливо звернути. Цей образ виник і сьогодні — нараз уявна траса в його свідомості ототожнилася з реальною, по якій він тепер їхав, й це схилило його до раптового безглуздого вчинку.

— Куди вам, кажете, їхати? — запитав він у дівчини.

— До Банської Бистриці, — відказала вона.

— І що ви там збираєтеся робити?

— У мене там побачення.

— З ким?

— З одним паном.

Автомобіль якраз під’їхав до роздоріжжя, водій сповільнив хід, щоб прочитати дороговкази, і звернув праворуч.

— А що буде, як ви не з’явитеся на побачення?

— Це було б на вашій совісті, і вам довелося б подбати про мене.

— Ви, певно, не помітили, що я звернув на Нові Замки.

— Справді? Та ви з глузду з’їхали!

— Не бійтеся, я про вас подбаю, — сказав молодик.

В одну мить гра набула вищої якості. Автомобіль тепер віддалявся від мети не лише уявної — Банської Бистриці, а й від справжньої, до якої вирушив зранку: від Татрів і замовленої кімнати. Зненацька гра пішла в атаку на реальність. Молодик віддалявся від себе самого і від своєї точно накресленої траси, з якої досі ніколи не з’їжджав на узбіччя.

— Ви ж казали, що їдете до Низьких Татрів! — здивувалася дівчина.

— Панно, я їду, куди мені заманеться. Я вільна людина й роблю те, що хочу.

Коли вони прибули до Нових Замків, уже сутеніло.

Молодик ніколи раніше тут не бував, тому зорієнтувався не відразу. Кілька разів мусив зупинятися, щоб запитати в перехожих, де готель. Вулиці були розкопані, тому до готелю, який, за словами городян, був досить близько, довелось їхати всілякими об’їзними дорогами, й минуло не менше п’ятнадцяти хвилин, перш ніж авто нарешті зупинилося біля його дверей. Готель виглядав непривабливо, та він був один у місті, а молодикові вже не хотілося їхати далі. «Зачекайте», — сказав він дівчині й вийшов з машини.

З цього моменту молодик, звісно ж, знову став самим собою. Його дратувало, що він отак надвечір опинився зовсім не там, куди їхав, тим прикріше, що ніхто його до цього не змушував і що він, власне, й сам цього не хотів. Докоряв собі за нерозважливість, та потім махнув рукою: кімната в Татрах до завтра почекає, й нічого не трапиться, якщо перший день відпустки буде позначений якоюсь несподіванкою.

Він зайшов до заповненої людьми, неохайної й задимленої ресторанної зали й запитав, де приймальня готелю. Йому показали в напрямку сходової клітки, де за скляними дверима сиділа підстаркувата блондинка; на стіні за її спиною висіла дошка з ключами. Молодикові довелося докласти зусиль, щоб здобути ключ від єдиного вільного номера.

Залишившись на самоті, дівчина також звільнилася від своєї ролі. Та вона не відчувала досади від того, що опинилась у несподіваному місці. Вона була надто віддана молодикові, ніколи не сумнівалася в тому, що він робив, і радо довіряла йому години свого життя. Зате їй знову подумалося, що, мабуть, точнісінько так, як зараз вона, її коханого чекають у машині й інші жінки, з якими він зустрічається у своїх відрядженнях. Дивно, та цього разу їй не стало боляче; вона лиш усміхнулася, подумавши, як чудово, що сьогодні тією чужою жінкою є вона; тією чужою, безвідповідальною й легковажною жінкою, однією з тих, до яких так його ревнувала; їй здалося, що цим своїм вчинком вона всіх їх затикає за пояс; що вона зуміла, нарешті, оволодіти їхньою зброєю; здогадалась, як дати молодикові те, чого досі дати йому не могла: легкість, розкутість, свободу; її переповнювало дивне відчуття втіхи від того, що вона (сама-одна) спроможна бути всіма жінками, і це дасть їй змогу цілком заволодіти своїм коханим і поглинути його.

Молодик відчинив дверці автомобіля й повів дівчину до ресторану. Серед гамору, бруду й диму знайшов у кутку єдиний вільний столик.

— Ну, то як ви про мене подбаєте? — виклично запитала дівчина.

— Що п’єте на аперитив?

Дівчина була байдужа до спиртного, інколи вона пила вино, смакував їй вермут. Але тепер сказала навмисне:

— Горілку.

— Чудово, — сказав молодик і замовив горілку. — Сподіваюся, що не вп’єтеся на мою голову.

— А якщо вп’юся?

Молодик не відповів, покликав офіціанта, замовив дві горілки й біфштекс на вечерю. За кілька хвилин офіціант приніс тацю з двома келишками.

Молодик підняв келишок і сказав:

— За вас!