Читати книгу - "Шалена"

Проштовхуюся в двері підвалу. Анґела (твердий ґ) Меркель (не справжнє її прізвище) зводить на мене очі, коли я заходжу, й підіймає охайно вищипану брову. Її вигляд обіцяє, що сьогоднішній день буде тортурами, як лікування кореневого каналу або як каміння в нирках.

– Доброго ранку, Анґело. Йди до біса, Анґело.

Якби я була канібалом, я б з’їла її на сніданок.

Я сиджу за столом під деревом у кімнаті без вікон, поділеній на однакові комірки. Незважаючи на те що мій офісний стілець нібито регулюється, мені завжди не підходить чи то його висота, чи то нахил спинки. Я давно облишила спроби його налаштувати. Треба полити спатифілум. Повітря сперте й сухе.

Полунична «Хубба-бубба», що прилипла під монітором комп’ютера, схожа на сіро-рожевий щурячий мозок. Я закидую її в рота й починаю жувати. Полуничний смак не відчувається, втім, тиждень тому він також не відчувався.

Я спізнилася рівно на дванадцять хвилин. Думаю, я мала би бути на конференції з Кім (Чен Іром, не справжнє прізвище), але не можу змусити себе його набрати. Кім приємний, як врослий ніготь. Я розмірковую над тим, чи не взяти слухавку й подіставати людей: моя робота полягає в тому, щоб здійснювати «холодні» дзвінки, знову й знову напосідаючись на незнайомців, поки вони не звернуться по заборону до суду або ж врешті-решт не куплять якогось рекламного простору. Вони платять за те, щоб я стулила пельку й відвалила. Але замість дзвонити я вмикаю комп’ютер. Погана ідея. Моя поштова скринька розривається від «термінових» листів. «ДЕ ТИ?», «ЗВІТ У ВІДДІЛ КАДРІВ», «ПОРУШЕННЯ ПОЛІТИКИ ВИТРАТИ КОШТІВ». Фе. Боже, ну не треба знову. Я перемикаюся з робочого профілю на персональний і більше не мушу длубатись у всьому цьому лайні.

«Твіттер» і досі ввімкнено, з п’ятниці, коли я не відлогінилася. Я зиркаю на Анґелу. Один із моїх колег захлинається в дальньому кутку від потоку її докорів. Грець із ним. Проглядаю найпопулярніші новини, але вони видаються нудними. Тейлор Свіфт не відповіла на жоден із моїх твітів, у яких я хвалю її останні прикиди. Навіть улюблений проігнорувала. Може, вона зайнята? Мабуть, у неї гастролі.

На роботі так нудно, що я дивитимусь порно #Люблюсвоюроботу.

Твітнути.

Спочатку я жартувала, але тепер мені стало цікаво. Я набираю «ЮПорн» на телефоні й роздивляюся геніталії. «Секс утрьох», «Фетиш», «Фантазії», «Секс-іграшки», «Великі цицьки». Ооох, «Для жінок». Раптом дзеленчить мій телефон: Бет, мобільний. Чорт забирай, вона наполеглива. Чому вона телефонує мені на роботу? Я цінний затребуваний співробітник. Оглядаю офіс, але ніхто нічого не помітив. Намагаюся переадресувати дзвінок на автовідповідач, але палець зісковзує й натомість я відповідаю на дзвінок.

– Алві! Алві! Це ти? Ти там?

Я чую, як її голос вигукує моє ім’я. Він тихий і далекий. Я закочую очі й намагаюся заігнорити її. Я хочу завершити виклик.

– Алві! Ти мене чуєш? – каже вона.

Хапаю телефон, ляпаю ним по вуху.

– Привіт, Бет! Рада тебе чути!

Ні, серйозно, вона зробила мій довбаний день кращим.

– Ну нарешті. Слава Богу, я…

Я скрегочу зубами.

– Слухай, Бет. Я не можу зараз говорити. Мушу бігти на нараду. Бос чекає. Думаю, мене підвищать! Потім перетелефоную, гаразд?

– Ні, чекай, я…

Я вимикаюся й повертаюся до порно: прутні, цицьки, дупи. У когось є і член, і цицьки. Круто.

– Доброго ранку, Алвіно! Як ти сьогодні?

Підіймаю голову й бачу Еда (Боллза, обличчя як тестикули), що визирає з-за перетинки своєї комірки. О Боже, ну що цього разу? Що йому треба? Окрім пересадки особистості?

– Привід, Еде, все гаразд. Що ти хотів?

– Просто дізнатися, як справи в моєї улюбленої колеги вранці в понеділок.

– Відчепись, Еде.

– Так, атож, звісно. Я просто хотів еее…

– Так?

– Еее… Я просто хотів поцікавитися, коли ти змогла б…

– Віддати півсотні баксів, які позичала?

– Так!

– Ну, очевидно, не сьогодні.

– Так, очевидно, не сьогодні.

– Тож відвали.

– Гаразд. Ну добре тоді. Па-па.

Його голова знову зникає за перетинкою. Нарешті. Боже. Цього тижня треба буде намагатися не зустрічатися з ним біля кулера. Я вже майже шкодую про те, що позичила в нього ці гроші. Вони були потрібні мені, щоб купити ваджазл[11], але, озираючись назад, думаю, це було не так уже й терміново. У мене було надзвичайно чуттєве побачення з до нестями чуттєвим хлопцем, із яким я познайомилась у голловейському «Паундленді». Я подумала, що трохи стразів додасть блиску нашій першій ночі пристрасті. Але блискітки були скрізь, по всьому ліжку, в нього на обличчі, в його волоссі. Одна прилипла до його очного яблука, і йому довелося йти до лікаря. Блискітки траплялися мені скрізь протягом кількох тижнів потому: в моїх туфлях, у гаманці, на упаковці наґетсів, на дні морозилки (не питайте). Найгірше, що він навіть не оцінив моїх зусиль: я виклала камінцями його ім’я поперек лобка – «ААРОН». Очевидно, там мало бути «АРРАН». Ну то й що, що я помилилась? Важливий сам порив. До кінця ночі лишилося лише «РАН»[12].

Повертаюся до порно. Зменшую гучність, щоб не чутно було стогонів, але відео однаково дуже гучне. Стогони, й зітхання, й бурмотіння, й лайка. «Люблю твою дупцю, мала». Хтось кричить: «Курва!» Чоловік у масці саме займається фістинґом із гарячою тітонькою за тридцять, коли я помічаю бічним зором Анґелу, що нависає над моїм кубиком. Лайно.

– Ти пишеш про порно від імені компанії?

– То був обліковий запис компанії? Упс. Винна, – кажу я.

– Тебе звільнено, – каже Анґела.

– ЯКА Ж ТИ КІНЧЕНА СУКА, – каже «ЮПорн».

Я хапаю сумочку, спатифілум, степлер та примірники «Cпеки» й «Ближче»[13]. Я повертаюся додому.

Арчвей, Лондон

Чайки розміром із бійцівських собак пронизливо кричать над головою. Лиси кричать, наче під час групового зґвалтування. Пияки, лексикон яких обмежується словами «чорт» і «сука», кричать на перехожих. Прекрасний район, місце, про яке ріелтори кажуть, що воно розвивається, бо скочуватися йому