Читати книгу - "Під Савур-могилою"

Обійшлося те «загублення» Архипові незвично щасливо,— навіть словом не згадав про нього пан кошовий, хоч минуло вже три доби по Медовому святі і вони спішно правляться на Брацлавщину. Архипко Рава радий тому, як дитя, бо по довгій перерві і він мандрує ближче до власного дому. «Звідти, чей же, рукою подати й до рідної Вінниці!» — втішливо думає хлопець у дорозі.

Попереду їхньої довгої і громіздкої козацької стрічки ось-ось покажуться звіддалік бекети Черкас, де вони мають зупинитися на тимчас. Кошовий у путі, як завжди, мовчазний, зосереджений і замислений. «А чого б йому клопотатися, як так подумати, коли всі його слухаються, навіть і боячись, виконують притьмом, без роздуму його накази?»

Такої вже, видно, він вдачі,— роздумує джура, міряючи очима широкі плечі пана кошового.— Ніколи не взнаєш, що він гадає собі і що йому може забагнутися кожної миті. Ось хоч би й нині: ні з того ні з сього хіба ж не він понісся, кинувши козацькі сотні, стрімголов уперед і заїхав аж у містечко Боровицю? До смерті налякав там і залоги козаків, і сотника та війта, а чого там був, не второпаєш. Не зійшовши із Велеса, поспитав те-се в чільців, наказав боровичанському сотникові Солонькові не супроводити його, звелів йому, Архипкові, як об'їхали Урочище, переміряти кроками потічки-ручаї Гречанки і Боровички, оглянув приплав та пором-переправу і, постоявши укопано на кручі, понісся мов опечений доганяти сотні, та так, що Архипко не міг його і наздогнати своїм метким Шайтаном...

Черкаси зустрічали січові потуги звіддалік, аж із степу, розкрученими на вітрі млиновими крилами по Горі над Митницею, при наближенні — ґвалтами собак і оравами крикливої дітвори, меканням черед та отар, які вертали із пасовиськ, а насамкінець — козацьким, учтом на чолі із самим полковником Андрієм Одинцем і його свитою, людськими вервечками пообіруч Чигиринського шляху, новими білими хатами, поставленими рівно, як по шнурові, при шляхах-дорогах. Було навіть тріскотливе паління із мушкетів, були сальви гармати із фортеці-замку в замур'ї і музика дзвонів спершу з монастирської, а потім соборної та інших церков.

Сірко не міг пізнати навіть околиць міста, які він бачив колись у пекельному пожежищі, відступаючи із-під Кумейок та Мошен на Боровицю при гетьманові Павлюкові-Буту. Не міг пізнати, бо розрослися вони, хоч і не так, як Чигирин, але задосить у порівнянні з іншими містами. Розбудувалися гінко навіть у Постеп'ї та Підліссі-Діброві, повторюючи собою оту чигиринську, хоч і менш людну, околицю.

Об'їжджаючи другого дня із Одинцем і його сотником Низ-Митницю, Гору-Хрещатик від колишнього домініканського монастиря, побудованого Миколою Потоцьким, і до Діброви рівними, як нап'яті струни, вулицями, Сірко, слухаючи оповіді Одинця, який знав, здавалося, все про це місто — колиску козацьку, згадував вітчима Корнія Слимаченка і диву давався, що з його розповідей він багато чого пам'ятав саме таким, як тепер бачив...

Затрималися вершники у дворищі наново відбудованого нагірного замку-фортеці, обнесеного муром, який перісто рябів свіжозакладеними пробоїнами, чорними отворами-бійницями. Та хвалився полковник Одинець не фортецею, а свіжозбудованим на двох товстелезних стовпах-слупах мостом через Хрещатий Яр, по якому навмисне проїхав верхи із гостем і його супровідцем до палацу.

— Побувало тут гетьманів і до Байди, і по Байді,— говорив він хвалькувато, водячи гостя по палацу.— Започав оце все ще князь Дмитро, а добудовували, мурували та ширили і старости, і гетьмани: Богдан Ружинський, Іван Підкова, Лукіян Черницький, Самійло Зборовський, Михайло та Кирик Ружинські, Захар Кулага, Богдан Макошинський, Лукіян Черницький-молодший, Войтех Чоповицький, Кшиштоф Косинський, Григор Лобода, Федір Полувус, Матвій Шаула, Мусій Кремпський, Кшиштоф Ничковський, Гнат Василевич, Тихін Байбуза, Антін Шаховський, Самійло Кішка, Гаврило Крутневич; Івани: Куцкович та Косий; Григори: Ізопович, Зборовський, Олевченко; Каленик Андрієвський і Григорій Тискиневич, Петро Сагайдачний, Дмитро Барабаш, Яцько Бородавка, Олефір Голуб та Михайло Дорошенко, не кажу вже про решту, яких, сливе, твоя милість особисто знає: і Кулагу, і Федоровича-Трясила, і Гуню, і Бута-Павлюка, і Сулиму — куди вправніших за мене, грішного,— передихнув Одинець.— Недарма ж черкасами увесь люд наш іменується при дворах!..

Більше за всіх черкаський полковник розхвалював Дмитра Вишневецького, Підкову, Лободу, Кішку та Кулагу-Петражицького — і за будівлі, і за рівні вулиці, і за насадження дерев та Діброви, і за цехи та магдебурзьке право, і за всілякі люстрації. Митниця, Старий базар, Перевіз, Поділ і Новий базар під Василихою, Гуляй-городок в яру під Дібровою не сходили із його вуст.

— В цьому ж палаці Тарас Трясило — може, чув? — готувався із Сулимою в напад на золоту ровту Конецпольського під Переяславом,— говорив він так, ніби й сам був при тому,— Бог не підтримав у подальших сукцесах Тараса Федоровича-Трясила, і він у лютому осліпі розбратався, як, мабуть; знаєш, із лицарем Кривоносом.

— Тут же і славний твій навчитель Іван Сулима після кодацької зради пробув ніч під ув'язненням-арештом по дорозі до Польщі, на страту. Тут і Павлюк-Бут отримав підкріплення, ідучи в Мошни на ляхів, уже не кажучи, що й сам Хмельницький не однораз бував тут, розсилаючи свої універсали і перед погромом ляхів у Гороховій Діброві, і під Корсунем, а в останні дні і пан Виґовський навідувався,— не знав Одинець, як і назвати останнього гетьмана.

Перебуваючи у якомусь захваті і ніби збавляючись від своїх обізнаностей, які прямо розпирали його на заздрість Сіркові, Одинець не говорив, а сипав такими відомостями про велич Черкас у спротивах поневолювачам, про які його гість і.не здогадувався, та було від них і оповідачеві, і слухачеві тільки боляче, бо кінчалися вони ніби й лицарством, але смертельним для цілих поколінь.

— Не кажу вже тобі, ватаже, про славного боярського сина Івана Підкову. Він молдаванин, Сап'ягою писався змалку, а народився і виріс на Брацлавщині над Бугом, ближче до Уманщини. Трохи вишколювався, але як спалили ординці Брацлав і взяли там ясир, то в полоні опинилися батьки хлопця та люба наречена. Поклявшись помститися