Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 173
Перейти на сторінку:
за рідних і наречену, він прибився до козаків-черкасців і пристав у їхні загони. Отут неподалік тоді,— показав він рукою вгору по Дніпру,— у Василисі, була найперша козацька Січ (засіка, заслона), а по всьому березі Дніпра, отуди, на полудень,— вежові бекети,— тикав він пугою в пониззя...

Сірко скрушно зітхав у подиві, аж очі вирячував на співбесідника, слухаючи про далеке минуле, відсвіжене його пам'яттю.

— За те, що міг зупинити берлин, запряжений шестериком, ламав таляри в пучках і підкови в одній руці, козаки прозвали Іванця Підковою. В мене є його патретик-парсуна,— хвалився Одинець,— вигляд халявний, як і в тебе оце, з довгими та пишними вусами, що ті крила врозліт, з копинястим чубом, з горбатим носом. А силищу мав, чувати, таку, як і ти ото, кажуть... У Василисі Підкова запізнався і побратався на крові з черкасами Яковом Шаулою, Гнатом Силою, Северином Наливайком, Дмитром Бутом та Самійлом Кішкою, а тим уже і з рядовим козацтвом. У визвольних походах на ординців вони ходили не однораз у Кафу і Очаків; Підкова водив своїх побратимів, уже ставши отаманом, і у Ясси, в боях звільнив усю Молдову, в якій став на прохання поспольства господарем. Бувши там із покійним Тимошем Хмелем, ти, напевне, про те чув,— ніби перепросився Одинець.— Домовник і спільник султана — король Баторій звелів Підкові, яко підданому, вийти з Молдови, а за відмову послав рейтарів на його козаків із брацлавським воєводою Янушем Збаразьким. У перемовах той підступно заманив лицаря, схопив його, оланцював і закував у диби та перевіз у підземелля до Львова. Катували, царство душі його,— зітхнув Одинець,— і тортурували в присутності короля, якому султан за страту дав п'ятдесят биків, чотири кадуби вина і два маринованих цитрин та арабського скакуна,— спинився, ніби щось призабувши, Одинець. — «Я вмираю за люд наш і батьківщину!» — гукав лицар перед стратою в останньому слові до присутніх, між якими були прощеними Яків Шах, Самійло Кішка та інші, що продовжили його священні битви за волю краю і люду,— перехрестився полковник святебно.

Розповідей про Черкаси і черкасців годі було переслухати. Одинець те все ніби сам бачив, так уміло оповідав. Він був перейнятий і життям міста, і турботами про поспольство, як рідко хто дотепер на Сірковій путі. Отож перейшов до розхвалювання Кшиштофа Косинського, коли вони під'їхали під тиху Діброву, що буяла осінньою міддю посаджених Кулагою дубків.

— Отут відбулася наша перша смертельна битва за волю із ляхами невбарі по смерті Баторія, за Сиґізмунда Вази в 7101 році від сотворіння світу, і в ній наклав головою після вивільнення не лише Черкас, Канева, іних міст, а й Києва Кшиштоф Косинський. На його честь цей обшир міста, оця його білостінна церква, цвинтар при ній, де він був похований, і вулиця та отой майдан іменуються відтоді Косинськими, межуючи із вірменськими рядами, шинками і торговими ятками Казбетовими. Було те давно, ще як цвітнем рік починався, а бач, живе в людові несмертно! — тішився полковник, як хлопчак.— Було тут всього: і якийсь Стрийковський писав про Черкаси у «Кроніках», і ординські баскаки сиділи тут, вигнані в Синьоводську битву, і двотижневу облогу хана Сайдет-Гірея Черкаси одні у всім краї витримали, не здавшись аґарянам, і литовського старосту Тишкевича вигнали, і сотні нападів витримали. Отам, на Бешті-Горі, є руйнища фортеці, ще князем Святославом Ігоровичем зведеної, кажуть. Її сто разів палили і відбудовували знову. Жив тут, як я ще був підлітком, дід Чигир, як світ давній, так він запевняв мене, що його прадід знав своїх родаків, воїв Чигирів, дід яких ще за князя Святослава був засновником і цієї фортеці, і тієї, що в Чигирині на Тясмі...

— То скільки ж літ оцьому замкові? — запалився оповіддю і Сірко.

— Достеменно того не відаю, але, думаю, за кількасот буде,— розвів руками полковник Одинець.

— Черкаси і започалися із замку?

— Пуповина, думаю, була у Василисі, а місто почалося із Замкової гори. Є тут гармаш і коваль, геть літній уже Давид Ворона, так його рід навіть мушкети вміє кувати, а Гора і Яр Хрещатий ще із хрещення Русі, кажуть діди, називаються так. Був цього літа в Києві, то бачив у Антона Ждановича малюнки святих пагорбів і інших місць, які він купив у якогось маляра, Абрагамом Вестерфельдом нібито прозивається. А наші парсунники повтікали із Києва в Московщину, бо там платня велика і братовбивства немає поки що. Де тих, кажуть, тепер черкасів немає тільки! Преподобний Діонісій повідав мені, що одних назв із осідками їхніми більше ста вже повсюди...

Верталися надвечір до замку, в якому на тимчас оселився Сірків реґімент, у розмовах та розглядинах. З оповідей Одинця перед Сірком мов живі стояли достойники, зводилися один поперед одного велетнями.

— Он скільки поклали їх, а що добуто нашому поспольству? — ніби вирвав Одинець у Сірка думку.— Отож-то й воно, ватаже!.. Таке братовбивство! І слава Богу, що ти трохи впорався з ним на днесь. Пишуть же і далі ієзуїти, як покійний війт полтавський Семен Горбань цареві лживі крамолки на чільців своїх і на мене дряпав. А навіщо? Об'являють, хоч тепер і обережно, себе гетьманами на радість ворожих достойників... А твої вчинки в поміч Юрієві всі тверезі чільці нині одобрюють, хоч він гетьман і не який там, а все ж спадковий і по покону та по закону визначений, бачився з ним у Києві, то дитя дитям, та й годі! Та й покійний батько його, як повернув із-під Замостя наші потуги по повному розгромі польських армад, не був уже мудрим, обкручений тією замтузною Геленою, позбавившись одного гріха, він пішов на другий, ще більший, підписавши трактат із царем... А це, кажуть, знову Виґовський вернувся в Умань, чи що, то послав я туди дознавачів учора і чекаю вістей.

— Виґовський в Умані? Хіба він не у Варшаві?! — аж зблід Сірко...

— Вернувся. Король пообіцяв йому, що, може, сейм ще затвердить Гадяцькі домови.

1 ... 3 4 5 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"