Читати книгу - "Безликий: Остання справа"

— Добрий день, Сергій Іванович, — зайшовши в конференц залу промовив слідчий. В невеликому приміщені сидів підполковник з якимось чоловіком. Вони відразу встали.

— Добрий день. Знайомся. Це польський слідчий Януш Яговський.

— Рад знайомству, — сказав польський слідчий з польським акцентом. Одягнений в сірий костюм і тримав в руці шкіряний портфель. Маленькі сірі очі виднілися крізь окуляри. Він був лисий, з густими сідими вусами і величезним пузом. Таке відчуття, що його піджак не застібався через нього.

— Ми відправили запит щодо людини на прізвисько «Безликий», — продовжив підполковник — Відгукнулася польська поліція і пан Яговський приїхав з самої Варшави до нас, щоб разом розслідувати справу.

— Так, так. Я займаюся цією справою вже більше двох років.

— Стоп, мені здається, що я зможу сам знайти вбивцю. Вбивця — це оскаженілий дід. Я думаю, що з ним не буде особливих проблем.

— Ти навіть не уявляєш з ким ти маєш справу. — спокійно відповів підполковник і підійшов столу. — Пан Яговський мені розповів.

— Це не просто найманий вбивця. Це справжня кримінальна легенда. — мовив поляк. — Його особливість у тому, що він може змінювати своє обличчя. Я до цього часу не збагну як. Одне з моїх тверджень, що він використовує маски. Скоріше всього з латексу. Щось на зразок тих, що використовують у кінематографі.

— Як у фільмі Місіс Даутфаєр?

— Так, але Безликий вбиває людей. Він може мати будь-яке обличчя. Навіть різного кольору шкіри і статі. Має різні імена і документи. По моїм розслідуванням, працював на теренах США, центральної і східної Європи і країнах СНД, володіє декількома мовами і постійно змінює місце дислокації. Його послуги дуже ціняться. Володіє багатьма прізвиськами, але найбільш поширене — це Безликий. В мене є купа доказів. Відомо, що має зріст приблизно метр вісімдесят п’ять і взуття від сорок другого розміру. Може змінювати розмір носа, вух і використовує вставні щелепи.

Поляк відкрив свій портфель, з якого випала купа світлин, документів і всіляких дисків.

— Я вважаю, це все вигадки. На нього можна звалити будь-яке не розслідуване вбивство. Якщо він такий відомий, чому його не шукає Інтерпол?

— Немає його справжньої фотографії. Він завжди ходить з маскою. Купа його різних перевтілень там в пошуку. Але всі безрезультатні.

— До речі, Віктор. — Тут втрутився в діалог підполковник. — Що там у справі про вбитих трьох чоловіків і вкрадену стару «Волгу»?

— Поки що нічого.

— Ну, тоді бажаю вам удачі в розслідуванні, — мовив підполковник і пішов з конференц зали.

Був вечір. У під’їзд одного з херсонських будинків зайшов чоловік. У нього була коротка стрижка і був одягнутий в чорне пальто. На ногах були брудні туфлі. Піднявся на третій поверх, став перед квартирою сто три. Подзвонив у дзвінок. Відчинивши двері, перед ним стояв п’яний чоловік, який ледве тримався на ногах.

— Чого тобі? — ледве запитав він. Але замість відповіді, таємничий гість з під пальто дістав пістолет з глушником. Тихий постріл і той впав на підлогу. В квартирі пролунав крик. Обійшовши труп, вбивця побачив двох чоловіків, які сиділи біля столу. Під столом було багато пустих пляшок дешевої горілки. Посеред кухні стояла жінка, закривши руками обличчя.

— Всім мовчати, — сказав незнайомець і закрив за собою вхідні двері. Чоловік, який сидів скраю столу, почав підводитися і хотів йти на вбивцю. Але куля зупинила його, і його мозок опинився на стіні. Від такого, його сусід відразу протверезів. Незнайомець дістав з кишені широкий скотч і наручники, кинувши їх біля жінки.

— Закрий свій рот скотчем і прикуй себе до батареї.

Жінка підняла ці речі, і тремтячими руками, почала виконувати вказівки. Коли вже щільно закрилися наручники, вона із заплаканими очима подивилася на нього. Той взяв однією рукою за своє обличчя, і, знявши маску, показав своє справжнє лице. Від побаченого всім стало лячно.

— Виродок, якого? — тут мовив уже чоловік за столом.

Замість відповіді, гість підійшов до плити. На пательні смажилось м’ясо. Взявши виделку, він спокійно став куштувати вже підгорілий шматок.

— Млявий, твоя жінка не погано готує.

— Ти вбив двох моїх товаришів, щоб м’яса поїсти?

— Суспільство не сильно буде страждати від їхньої втрати. Жінка твоя чоловіка кращого знайде.

Після таких слів Млявий зрозумів до чого натякає його старий знайомий.

— Послухай, ну чого ти? Ми ж не були в тюрмі ворогами. І я ні чого поганого не зробив. Я про тебе вже двадцять років нічого не чув. Як я думаю і ти про мене. Я зав’язав з криміналом давно.

— Мені байдуже. Що ти, і як ти. Де знайти Хліба?

— А я звідки знаю? Чув, що він давно вже скотився нанівець. Може вже й здох давно. А я он працюю, я із співкамерниками давно вже втратив зв’язки. Може ти відпустиш мене і дружину.

— Ні, пробач, — промовив Безликий і вистрелив у нього. Після цього подивився на його дружину, яка ридала і тряслась від побаченого. Перед виходом надягнув свою маску.

— Ну, що тут у нас? — спитав капітан у сержанта Дмитрова, коли з Янушем втрьох стояли перед дверима квартири.

— Вчора на вулиці Робочій 21, в квартирі 103