Читати книгу - "Безликий: Остання справа"

— Добрий день, ви Марина Стець? — почав капітан.

— Так, це я.

— Розкажіть що вчора відбулося?

— Ви не бачите?!Вбили мого чоловіка! Невідомий виродок у масці.

— А ви бачили його справжнє обличчя? — інтригуючи запитав поляк.

— Спочатку зайшов брюнет з горбатим носом і округлим підборіддям. Потім він стягнув своє обличчя. І під маскою було найстрашніше обличчя яке я коли-небудь бачила. Навіть у фільмах жахів і то кращі. Живого місця на ньому не було. Без носу, без вух. Все обличчя червоно-чорне.

— А вони про щось розмовляли?

— Так, я зрозуміла, що вони сиділи у тюрмі разом. І те страхіття, питало чоловіка про якогось Хліба. Мій чоловік відповів, що не знає про нього нічого, і після цього його було вбито.

— Сержанте Дмитров.

— Так.

— Сержанте, знайдіть всіх з ким відсидів вбитий. Всю зібрану інформацію принесіть мені в кабінет.

Закінчивши розмову капітан повернувся до двох трупів на столі. Їх почав фотографувати Януш до своєї колекції знімків. Вийшовши з квартири, детективи першим ділом взяли кожний по цигарці. Купа зівак на вулиці стало біля автомобілів поліції і щось бурно обговорювали. Поліцейський розпитував у сусідів, чи чули вони щось вчора вночі. Відійшовши подалі від цього шуму, детективи сіли на лавку і почали курити.

— Януш, ти бачив щось подібне?

— Та бачив, і по гірше траплялося. Я дивуюсь, чого він показав своє обличчя? Ще й свідка в живих залишив. Він ніколи такого не робив. Його легендарність тільки і стоїть, на нерозкриті справжнього обличчя.

— Він спеціально це робить.

— Але навіщо?

— Не знаю ще, але у нас є зачіпка. Все залежить від того, з ким сидів вбитий. І треба знайти інших співкамерників.

Беспалий сидів і чекав сержанта з архіву. Януш невпинно і монотонно розповідав про свою чудову дружину українку і двох своїх дітей, і всю свою біографію. Від того моменту як його батьки переїхали з України в Польщу і до сьогодні. Від цих розповідей Беспалому хотілося закрити йому рота. Але капітан невпинно слухав все і робив вигляд, що йому цікаво. В кабінет нарешті зайшов Дмитров з папками у руках. Поклав на стіл три справи і перехопивши подих, сказав:

— Ось всі співкамерники вбитого. Один із них, до речі,був убитим у лісі. Мою увагу найбільше привернув ось цей персонаж.

Він взяв одну із папок. Перше, що вони побачили — це фотографія. Обличчя було все в шрамах і слідах від опіків. Не було вух, а також повність відсутній ніс, виднілась тільки носова перегородка. Губ майже не було, крізь них виднілися декілька зубів. Хоча фотографія була чорно-біла, але вже викликала огиду.

— Це справа Олександра Стародубова, — продовжив сержант. — Народився в селищі міського типу Чаплинка в 1972 році. В 16 років його покалічили троє виродків. Двоє з них були вбиті після цього. Підозра впала на нього, але він мав алібі. Відсидів три роки пробув в виховній колонії за хуліганство. Вийшов в 1992 році. Подальша доля невідома.

— Це точно він! З такою пикою нікуди не вийдеш. Тому маски були його основним виходом, — закричав Януш, коли побачив фотографію Стародубова. — А хто третій із співкамерників?

— Владислав Вуй. Відсидів за крадіжку. Прізвисько Хліб.

— Це про нього питав Безликий. Щось відомо про нього?

— Нічого. Він ніде не прописаний: ні в місті, ні в області. Можливо, він безхатько.

— Потрібно його знайти раніше за Безликого. Можливо, він щось знає. А родичі у Стародубова є?

— Так, у нього є молодший брат Сергій.

— Януш, завтра зранку виїжджаємо. Я під’їду до твого готелю. Дмитров, знайди адресу його брата. Надішлеш мені повідомленням.

Дорога до Чаплинки була дуже напруженою. Всю дорогу капітан слухав нескінчені історії поляка. Частину з яких оповідав українською мовою, а іншу частину польською мовою, яку капітан ніколи не вчив. І неймовірна радість охопила його, коли він вже побачив знак при в’їзді в Чаплинку.

Будинок Сергія Стародубова був двоповерховий і дуже гарний. Після довгих очікувань біля воріт, їх зустрів власник будинку.

— Доброго дня, чим вам можу допомогти?

— Доброго дня, я — капітан Беспалий Віктор Анатолійович, а цей мій польський колега пан Януш Яговський. Ви Сергій Стародубов?

— Так, це — я.

— У нас декілька запитань до вас, щодо вашого брата.

— Так, проходьте в будинок.

Зайшовши в будинок, Стародубов зробив чай. Двоє синів і дружина хазяїна будинку пішли з кухні. Януш почав дивитися старі світлини в фотоальбомах. Олександр був дуже гарним хлопцем: густе чорне волосся, грайлива посмішка і чарівні блакитні очі. Поляк із захопленням роздивлявся кожну фотографію. А капітан сів