Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Питання, яке стало темою нашої книжки, у складній матерії польсько-українських взаємин під час війни і зразу же після неї, займає другорядне місце. Є ледве одним з аспектів часткового, хоча й першопланового, питання втрат, які потягнув за собою конфлікт. Не піддається натомість сумніву, що для потенційних жертв має – крім пізнавального – істотний моральний вимір. Постулат про те, щоб увіковічити, часто анонімних, «справедливих» українців і, хоч таким чином, висловити їм вдячність за порятунок, формулювався у Польщі здавна. Заявляли його самі врятовані та інші учасники подій, які вижили. Для врятованих було зрозуміло, що на рівні фіксації пам’яті про загиблих, відтворення обставин їхньої смерті та можливого показання винуватців, потрібно увічнити героїчний жест рятівників.[12]

Так було від початку досліджень над геєною кресового населення, що велися протягом довгих років виключно громадськими силами, всупереч службовому табу, накинутому державними інституціями, які уникали того, щоб піднімати таку дражливу проблематику. Коли у 1985 році середовище солдатів 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової звернулося до ветеранів та їхніх родин із закликом надсилати спогади про цей період, у розісланій анкеті фігурував пункт, що стосувався допомоги з боку українців. Тоді було зібрано 350 свідчень, які в більшості походили від наочних свідків та вносили нові знання з багатьма подробицями подій на Волині. Юзеф Туровський та Владислав Сємашко використали їх, опрацьовуючи перший список злочинів українських націоналістів проти польського населення Волині (Варшава 1990).

Завдяки послідовно поширюваній колекції доказів (сьогодні це напевно 5 тис. позицій), збираній деякими архівами (в т.ч. Східним архівом у Варшаві), і особливо завдяки громадським організаціям, що утворилися на початку дев’яностих років: вроцлавське Товариство увіковічення жертв злочинів українських націоналістів та замойське Товариство увіковічення поляків, убитих на Волині, після років могли з’явитися фундаментальні розробки авторства В. і Є. Сємашків та Г. Команського і Щ. Сєкерки, К. Бульзацького. У кожному з них вміщена також вибірка джерельних текстів (57 свідоцтв з Волині та кількасот з Тернопільського й Львівського воєводств).

Перекази, які стосуються Волині, було видано в декількох окремих збірках.[13] Крім того, з’явилися антології, спеціально присвячені українцям, які допомагали полякам,[14] та цінний витяг з матеріалів на цю тему, що вміщаються в журналі «На рубежі».[15] Особливо потрібно тут підкреслити виняткові дослідні й видавничі заслуги Леона Карловича, колишнього солдата 27 ВДАК, який брав участь в акціях відплат проти УПА як «ястшембяк» (член партизанського загону АК, яким командував пор. Владислав Чермінський «Яструб»).

Пізнавальна вартість кресових індивідуальних свідоцтв та їхня придатність для дослідників іноді буває оспорювана.[16] Відносно більшості подій на Кресах, вони є, однак, незамінним, практично єдиним, джерелом інформації, отже належало б – зберігаючи необхідний критицизм під час їхнього використання – надалі збирати свідчення (письмові та усні) у ще більшому, ніж досі, масштабі.

Крім того, поміж джерел, визначених як «свідчення», поруч заплутаних розповідей, повних суперечок і безпорадних за мовою або також виразно тенденційних (відтворюючих