Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Лише за три чверті години з’явився лікар з карткою Кетрін. На ньому була зім’ята куртка й такі самі штани. Реєстраторка кивком указала на Кетрін, і доктор Гарпер повільно підійшов і зупинився просто перед дівчиною. Він був зовсім лисий, як не брати до уваги вузьких смужок волосин, що починалися над вухами, а далі різко йшли вниз, з’єднуючись на шиї. Цей лікар оглядав Кетрін два останні рази, і вона виразно пам’ятала його волохаті руки й пальці, що під молочно-білими напівпрозорими гумовими рукавичками, здавалося, жили, окремим своїм Життям.

Кетрін ковзнула поглядом по його обличчю, сподіваючись побачити на ньому хоч крихту сердечності. Але нічого схожого. Чоловік просто розгорнув її історію і, підтримуючи її лівою рукою, став читати, водячи по рядках указівним пальцем правої. Здавалося, він збирається виголосити казання.

Кетрін опустила очі. На лівій штанині лікаря було видно крихітні плямки крові. З паска з одного боку звисав шмат гумової трубки, а з другого — апаратик-біпер, який сповіщав про виклик до телефону.

— Навіщо вам потрібна ваша гінекологічна картка? — спитав лікар, не дивлячись на неї.

Кетрін ще раз розповіла, що вона має намір робити.

— Гадаю, це марна витрата часу, — сказав доктор Гарпер, продовжуючи гортати історію хвороби. — Кілька атипових пап-мазків, кілька забарвлених по Граму виділень, викликаних легкою ерозією шийки матки. Я маю на увазі, що ці дані нікому нічого не скажуть. Тут записано, що у вас був цистит. Але він, беззаперечно, був спровокований статевим актом напередодні того дня, коли у вас з’явилися перші симптоми, про які ви самі розповіли…

Кетрін відчула, що обличчя її палає від приниження. Вона знала, що всі в приймальні почули ці слова.

— … послухайте, міс Коллінз, ваші напади ніяк не пов’язані з гінекологією. Я б радив вам звернутися до неврологічної клініки…

— Я там була, — перебила його Кетрін. — І їхні записи вже в мене. — Кетрін стримувала сльози. Вона не легко піддавалася емоціям, але коли вже хотілося плакати, заспокоїтися було важко.

Доктор Девід Гарпер повільно відірвав погляд від історії хвороби. Потім набрав повні груди повітря і повільно випустив його крізь напівстулені губи. Йому набридла ця розмова.

— Послухайте, міс Коллінз, вас тут лікували найкращим чином…

— Я ж не нарікаю на лікування, — проговорила Кетрін, не зводячи очей. На віях важчали сльози, загрожуючи покотитися по щоках. — Мені просто потрібна моя історія хвороби.

— Я лише хочу сказати, — продовжував доктор Гарпер, — що вам ні з ким більше не треба консультуватися з приводу вашої гінекології.

— Пробачте, — повільно проговорила Кетрін. — Ви дасте мені історію хвороби, чи мені звернутися до завідувача? — Вона повільно підвела очі й подивилася на доктора Гарпера. Кісточками пальців вона підхопила сльозу, що зірвалася з вії.

Наче підводячи підсумок, лікар знизав плечима і Кетрін почула, як він тихо вилаявся, жбурляючи історію на стіл реєстраторки і наказуючи зняти копію. Не попрощавшись і навіть не озирнувшись, він зник у кабінеті.

Одягаючи пальто, Кетрін відчула, що тремтить. Знову запаморочилося в голові. Вона підійшла до столу реєстраторки і, схопившись за край, сперлася на нього, щоб не впасти.

Схожа на птицю білявка вдавала, наче не помічає її, і продовжувала друкувати листа. Коли вона вставила до машинки конверта, Кетрін нагадала їй, що чекає.

— Гаразд. Хвилинку, — сказала Елен Коуген, вимовляючи кожне слово з підкресленим роздратуванням. Вона підвелася, взяла історію хвороби Кетрін, але пішла лиш тоді, коли надрукувала адресу і вклала листа до конверта, заклеїла його й наліпила марку. Весь цей час вона уникала дивитись на Кетрін.

Поки Кетрін вручили жовтого конверта, через кабінет пройшло ще двоє хворих. Кетрін змусила себе подякувати дівчині, але її не вдостоїли відповіді. Кетрін це вже не зачепило. З конвертом під пахвою і сумкою через плече вона повернулася і майже бігцем вийшла до безладу приймальні основного гінекологічного відділення.

У важкому повітрі приймальні на Кетрін навалилася задушлива хвиля нудоти, змусивши дівчину спинитися. Нестійкий емоційний стан і раптове фізичне напруження від швидкої ходи стали для неї завеликим навантаженням. В очах її затьмарилося, і, витягнувши руку, вона навпомацки знайшла спинку стільця. Жовтий конверт вислизнув з-під пахви й упав на підлогу. Кімната попливла і коліна дівчини підігнулися.

Кетрін відчула, як дужі руки підхопили її за плечі, не даючи впасти. Вона чула, як хтось намагався її заспокоїти, кажучи, що все буде гаразд. Вона хотіла була відповісти, що треба лиш хвилинку посидіти, і все минеться, та язик не слухався її. Вона туманно усвідомлювала, що її ведуть по коридору, підтримуючи під руки, і наче маріонетка, безпорадно переступала ногами по підлозі.

Далі були двері й маленька кімната. Огидне запаморочення не миналося. Кетрін боялася, що почне блювати, і її лоба заросив холодний піт. Вона розуміла, що її опускають на підлогу. Майже відразу туман пішов з очей і кімната перестала обертатися. Поруч були двоє лікарів у білому і вони допомагали їй. З трудом вивільнивши одну її руку з рукава пальта, наклали джгут. Вона була рада, що все це відбувається не в людній приймальні і вона не стала об’єктом загальної уваги.

— Здається, мені краще, — сказала Кетрін, мружачи очі.

— Добре, — сказав один з лікарів, — зараз ми дещо введемо…

— Що?

— Просто щоб вас заспокоїти.

Кетрін відчула, як голка вштрикнулася в ніжну шкіру на згині руки. Джгута зняли, і вона відчула, як пульс забився у її пучках.

— Але мені багато краще, — запротестувала дівчина. Вона повернула голову