Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » З матір'ю на самоті 📚 - Українською

Читати книгу - "З матір'ю на самоті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З матір'ю на самоті" автора Микола Сом. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 33
Перейти на сторінку:
і Черкаси. Одне слово, ми повинні бодай коротенько згадати його життєвий шлях. Я думаю, що ця мова-розмова буде продовженням нашої останньої і такої бентежної мандрівки на благодатну Полтавщину — у ваші рідні Біївці, де ми відвідали вашу хату, рідню і земляків, а також могилу вашого батька. Я й досі хвилююся під враженням тих незабутніх відвідин. І дуже добре, що з нами поїхав тоді мій давній товариш (і Симоненків — теж), поет та ще й неабиякий фотограф Дмитро Чередниченко.

Мати: За ту поїздку я вам обом вельми дякую. Мені багацько пригадалося… І сплакнулося… Хіба ж рідне забувається?.. Тепер уже й не знаю, із чого почати…

Поет: Насамперед розкажіть про своїх батьків та дідів. «Про безсмертних предків», — як писав Василь. І, звичайно, про себе…

Мати: Народилася я в селі Біївцях (тепер Лубенського району) у бідній селянській родині. Рік народження — 16 вересня 1908 року. Навіть пам’ятаю першу імперіалістичну війну. Тоді у моєї бабусі Ганнусі (так назили її усі односельці) пропала десь гербова грамота на право дворянства. Шукали-шукали, та так і не знайшли. Я думаю, що за браком паперу та царська милість пішла на цигарки-самокрутки для мого діда Трохима Федоровича. Та й навіщо вона здалася, коли дід і баба все життя поралися коло землі — як усі односельці.

Поет: У вірші «Мій родовід» Симоненко написав про це гарно, влучно й переконливо:

Вельможі пихаті і горді Плетуть родоводів в’язь: В одного — прапрадід став лордом, В іншого — прадід князь. Ви скорчите кисло пику, Коли повідомлю вас, Що предок мій споконвіку Хліб сіяв і свині пас. Я вами гордую, панове. Бо я — знатніший од вас. Звиняйте за грубе слово — Я з вами свиней не пас!

Мати: Мої батьки — Варвара Потапівна та Федір Трохимович — замолоду обоє були високими, ставними та вродливими. Як проходили по селу, то всі біївчани заглядалися їм услід… Були в мене сестри і брати, але померли ще дітьми. Рано — у сорок два роки не стало моєї матері. А батько дожив до глибокої старості. Помер він у тисяча дев’ятсот сорок дев’ятому році — на сімдесят шостому році життя. Можна з упевненістю сказати, що дід Федір був першим Василевим другом і наставником — як тепер говорять і пишуть.

Поет: Це ж про нього Василь написав згодом вражаючого вірша «Дід умер»:

Хай шалені гудуть над планетою весни, хай трава пнеться вгору крізь листя старе… Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні — він увесь не умре.

Мати: У Василевій новелі «Дума про діда» мій батько стоїть мов живий. Там є такі слова, що я їх напам’ять знаю: «Безсмертячко ти моє кирпате, — шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені».

Поет: Ще в університетські роки з Василевих розповідей я зрозумів, що дід Федір був не тільки порадником, а й натхненником майбутнього поета. Я уявляю Федора Трохимовича доброю, навдивовижу освіченою, мудрою людиною.

Мати: Мій батько самотужки вивчив грамоту, багато читав. Його увагу привертав навіть шкільний підручник із географії чи історії. Ось чому сусідські діти (та й Всиль із ними) тихцем сміялися: «Дід Щербань готується екзаменів…» Був він такий начитаний, що до нього приходив поважний суддя із сусіднього села Тарандинці, щоб погомоніти про се про те. Я пам’ятаю, що якось вони сперечалися про історію утворення Прусії.. А малому Васі, умостившись па печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

Поет: Як не згадати тут одного з перших віршів Симоненка «З дитинства»:

Мелькають червоні жупани, Вирує, кипить Дніпро. І Байда стріляє в султана, Підвішений за ребро. І плачу, було, й сміюся, Як слухаю ті пісні… Спасибі ж тобі, дідусю, За те, що ти дав мені…

Мати: Коли ні з ким було поговорити, мій батько нудьгував. «Тату, — кажу йому, — сходіть на вулицю, на колодки…» А він, було, відказує: «А чого я туди піду? Щоб іще раз послухати Пріську Лавренівську, як її сватали?..» Він не любив дурної балаканини і дорожив словом, наче добрим людським ділом. Так бувало скрізь, коли він працював фінагентом (зразу після революції), землеміром, рахівником чи секретарем сільради.

Поет: Мені розповідали старі люди в Біївцях, що під час минулої війни дід Щербань, достеменно знаючи всі броди-переброди у болотах понад Удаєм, не раз переводив через них партизанів, ховав по очеретах утікачів-полонених від поліцейських переслідувань. Він нікого не боявся, допомагав удовам і малим сиротам, а фашистських запроданців так зневажав, що при зустрічі з ними одвертався. Одне слово, Федір Трохимович був людиною високої громадянської совісті — чому навчав і онука свого… А чи не писав він часом віршів?

Мати: Ні, мій батько віршів не писав, але умів говорити до прикладу, себто — «у риму». Часто уживав дотепне прислів’я або ж приказку… А от вірші писав один із братів його — Петро Щербань. Він був інженером, але всі односельці називали його поетом. Він охоче читав свої вірші рідні і землякам, але ніде їх не друкував.

Поет: Усі

1 2 3 4 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З матір'ю на самоті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З матір'ю на самоті"