Читати книгу - "Серце не обдуриш"

– І як ти збираєшся вирахувати, хто є хто?

– Знаю кілька способів… Ну то як?

Невже вона це серйозно? І вся ця катавасія для того, щоб знайти мужика в неті, тоді як вони юрбами по місту ходять? І багато з них досить не бідні. До того ж не з одним Ярина знайома особисто, і вони не проти закрутити з нею роман. Дивно все це якось.

– Ти ж все одно не відчепишся…

Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою, і Леся, навмисно голосно зітхнувши, втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще псевдонім вигадати й найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. І все це за умови, що вдасться якось розгадати, хто ж із них замаскований олігарх.

– А може, ти полегшиш мені справу й відкриєш секрети олігархів? Ну, щоб я зразу відсіювала лівих.

– Лесько, ну ти ж розумна. Сама побачиш, хто зовсім не підходить, а з рештою розберемось.

Леся дуже сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Яринині пояснення аж надто наївні, зважаючи на її практичну та розсудливу вдачу. Ще й маленький надокучливий хробачок у Лесиній голові не давав спокою. Вона погодилась, лиш би Ярина перестала «виносити» їй мозок. Вона й без цього добряче полоскотала їй нерви натяками на несерйозність стосунків зі Славком. Тому легше було погодитись на цю дурну затію і тихенько забути про анкету. Хай повисить кілька днів, а тоді можна видалити.

– Добре, тільки каву доп’ю.

Фокса, 22 роки, неодружена, люблю блюз, шоколадне морозиво і latte. Шукаю цікавого співрозмовника та зустрічі. Інтим не пропонувати.

– Так може бути?

– Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фото додай.

– Навіщо? Ми так не домовлялись.

– Ти думаєш, без фотки хтось напише? Лесю, у тебе ж є така маленька, гарненька, там де ми в лісі, пам’ятаєш? Ти з деревом обіймаєшся. Саме те, що треба.

– Яро, а ти впевнена, що це мені боком не вилізе?

– Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас, ніхто й не дізнається.

Лесю раптом осяяло:

– Слухай, а чого б твоє фото не поставити, якщо для тебе шукаємо?

– А якщо тобі хтось сподобається, як ти йому потім це поясниш?

– Ніяк, бо я не збираюся ні з ким зустрічатись.

– А раптом?

– Яро, ми так не домовлялись…

Ярина демонстративно закотила очі й зітхнула.

– Лесю, чесне слово, ти як маленька. Просто визнай, що боїшся, і закриємо тему.

– Ага, з тобою закриєш.

Леся читала Еміля Золя «Дамське щастя». Перечитувала втретє. І кожного разу намагалась зрозуміти, що її так вабить у цьому творі й чому щоразу здається, наче вона щось пропустила. От тільки сьогодні читання не йшло, і вона по черзі злилась то на подругу, то на себе.

Коли Ярина починала скиглити, легше було погодитись одразу, бо все одно не відчепиться. Подруга дотримувалась єдино правильної істини: «наглість – друге щастя» і байдуже, чи хтось хоче бути ощасливленим. У такому ставленні до життя Леся їй навіть трохи заздрила, але терпіти не могла, коли Ярина своє кредо поширювала й на неї.

З іншого боку, категорично відмовитися вдавалось дуже рідко. Ярина смертельно ображалась і довго не хотіла миритися з відмовою. Вона була єдиною близькою подругою Лесі й безсовісно цим маніпулювала.

Леся чемно заповнила всі пункти анкети, але як тільки подруга пішла, вимкнула ноутбук і зайнялась своїми звичними справами. Роботи завжди багато, якщо її навмисне пошукати: витерла пил на поличках і книжках, перебрала одяг, підготувала зошити й підручники, щоб в останній день не морочити собі голови, і наостанок помила вікна. Кава, обід, покупки, безліч інших дрібних справ – і до вечора вона почувалась такою втомленою, що мріяла лише про гарячу ванну з м’ятною олією та книжку.

Леся, занурившись в ароматну воду, саме розгорнула книжку, як раптом відчула роздратування. Дівчина зрозуміла, що їй неймовірно цікаво, чи хтось написав, що написав і скільки потенційних кавалерів переглянуло її анкету. Вона злилась на себе за цю цікавість, проте не могла зупинитись.

Наче караючи себе, Леся прочитала ще дві сторінки, повільно встала з ванни, так само повільно витерлась і нанесла на тіло бальзам. На кухні зробила велике горнятко чаю й повільно попрямувала до кімнати. Натомість усередині неї дико верещало й уже десять разів добігло до ноутбука і назад вмираюче з цікавості її друге я.

Екран привітав Лесю заставкою з підтягнутою фітнес-дівою та написом: «Працюй над собою. Ніхто з першого погляду не закохається у твій багатий внутрішній світ».

– От саме випала нагода спочатку внутрішній світ і представити. Так! Якщо ніхто не написав, одразу видалю анкету й пошлю Ярину лісом.

Сто тридцять чотири повідомлення.

Леся оторопіло дивилась на екран і раділа. Ще й доби не минуло, а лічильник повідомлень уже зашкалює. Але як тільки почала переглядати, радість змінилася злістю й роздратуванням. Із першої півсотні залишила лише чотирьох, решта пішли в чорний список. Інтим пропонували – і просто так, і за гроші, причому і їй, і з неї.

– Бувають же такі придурки… І на цьому сайті Оксана знайшла нормального мужика? А Ярина шукає законспірованого принца? Жах! І як я погодилась на цю нісенітницю? Та тут навіть просто поспілкуватись нема з ким!

Однак, тамуючи злість, вона продовжувала переглядати повідомлення. Якщо вже й видаляти анкету, то потрібно набратись отрути й ґрунтовно пояснити Ярині, чому вона не братиме в цьому участі.

А тобі пасує нік.

Леся спіткнулась об речення. Як не дивно, але він єдиний, хто помітив зв’язок між ніком і її рудим волоссям.

Дякую.

Відповіді не було, значок «онлайн» не блимає, отже, він не на сайті й можна швиденько переглянути його профіль, суто з цікавості – а раптом це екземпляр для Ярини?

Мрійник, 25 років, неодружений, люблю міцну каву, чорний шоколад, осінній ліс, шукаю споріднену душу з родзинкою і перцем.

Леся усміхнулась. Цікаво, з гумором і трішки нахабно. Вона просто не змогла втриматись:

Цікавий суповий набір)))

Майже миттєво їй стало не по собі. Це ж вона фліртує з ним, даючи привід знову написати. Хоча все так і було задумано, але Леся почувалась так, ніби чинила щось погане. А ще вдень переконувала себе, що все нормально й це просто розвага, про яку ніхто не дізнається.

Раптом вона побачила фото й завмерла, вдивляючись. Щось невловимо знайоме було в цій усмішці, ніби вона вже бачила її раніше… І погляд ледь примружених проти сонця очей, і дерева за