Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Бояриня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Бояриня, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бояриня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 12
Перейти на сторінку:
я маю ще й то­го діж­да­тись,

щоб ти ме­ні ска­за­ла: «Ви­би­рай­ся»?

 

Оксана

(збентежена, зри­ває з виш­ні лис­точ­ки, ку­сає їх і роз­щи­пує в ру­ках)

Який же ти чуд­ний! Ну, що ж я ма­ла

то­бі ка­за­ти? Я не звик­ла так…

Я ін­ших па­ни­чів ро­ка­ми знаю

і ще від них та­ко­го не чу­ва­ла…

а ти… не­дав­но що приїхав…

 

Степан

Панно!

Ті па­ни­чі без­жур­но по­ход­жа­ють

на щи­ро­му доз­віл­лі по са­доч­ках

та ви­би­ра­ють квіт­ку для за­ба­ви,

і тільки ждуть, щоб кра­ще розц­ві­ла­ся.

А я ж, як в’язень,

що на час ко­рот­кий

з тем­ни­ці вир­вав­ся і має хут­ко

з ве­се­лим сві­том зно­ву поп­ро­ща­тись

і розц­ві­ту не має ча­су жда­ти.

Мені бу­ла б не для за­ба­ви квіт­ка,

я ба­чу в ній жит­тя і во­лі об­раз

і краю рід­но­го кра­су. Для ме­не

ку­то­чок той, де б по­са­див я квіт­ку,

зда­вав­ся б ці­лим сві­том… Я за­був,

що ти жи­веш на во­лі, що для те­бе

при­ваб­но­го не­ма ні­чо­го там,

де я жи­ву, і на­віть буть не мо­же…

 

Оксана

(сти­ха, по­хи­лив­ши го­ло­ву)

Чого ж ти так у то­му пе­вен?

Ти на­че ду­маєш, що я вже справ­ді

якась рос­ти­на, що в ме­ні не­має

ні сер­ця, ні ду­ші…

(В го­ло­сі злег­ка бри­нять сльози. Во­на ури­ває).

 

Степан

(знов бе­ре її за ру­ку, во­на не бо­ро­нить)

Оксано! Зо­ре!..

Пробач… я сам не знаю… я не смію…

(З по­ри­вом).

Ні, я не мо­жу, я не маю си­ли

те­бе зрек­ти­ся!

(Пригортає Ок­са­ну).

Серденько, ска­жи,

чи лю­биш ти ме­не! Про­мов же сло­во!

 

Оксана

Хіба ж би я з то­бою так сто­яла?

(Ховає об­лич­чя у нього на гру­дях. Ні­ма сце­на).

 

Степан

Я завт­ра ста­рос­тів заш­лю до те­бе.

Чи батько твій їх прий­ме?

 

Оксана

Татко ду­же

те­бе впо­до­бав і ма­ту­ся теж.

 

Степан

Що тільки дам то­бі я на чу­жи­ні

за­мість ве­се­ло­щів рід­но­го краю?

Своє ко­хан­ня вір­не, більш ні­чо­го…

 

Оксана

Не ду­май, ні­би я пус­та па­нян­ка,

що тільки має на умі за­ба­ви

та за­ли­цян­ня. Сі труд­ні ча­си

ду­мок по­важ­них і дів­чат нав­чи­ли.

Якби ти знав, як тута кров гні­тить!...

 

Степан

Кров?

 

Оксана

Так. Не раз, вер­нув­ши­ся з по­хо­ду,

ли­царст­во з на­ми ба­виться при тан­цях.

Простягне ру­ку ли­цар, щоб узя­ти

ме­не до тан­цю, а ме­ні здається,

що та ру­ка чер­во­на вся від кро­ви,

від кро­ви братньої… Та­кі за­ба­ви

не ве­се­лять ме­не… Ли­бонь, ні­ко­ли

не прий­ня­ла б я перс­те­ня з ру­ки

та­ко­го ли­ца­ря…

(Гладить йо­му ру­ку).

Оця ру­ка

від кро­ви чис­та.

 

Степан

Се не всі вва­жа­ють

за честь.

 

Оксана

А я від­ра­зу при­вер­ну­лась

до те­бе сер­цем за твою ла­гід­ність.

Скажи, чи всі та­кі в твоїй ро­ди­ні?

 

Степан

Родина в нас ма­ла: сест­ра й ма­ту­ся,

та брат ма­ленький. Так, во­ни у ме­не

всі не ли­хі.

 

Оксана

Твоя ма­ту­ся, мо­же,

не злю­бить нез­най­омої не­віст­ки?..

Що я то­ді поч­ну там на чу­жи­ні,

да­ле­ко так від ро­ду?

 

Степан

Ні, Ок­са­но,

то­го не бій­ся. Ма­ти бу­дуть ра­ді,

що при­ве­зу я жін­ку з Ук­раїни,-

мій батько, уми­ра­ючи, ба­жав,

щоб я десь в рід­нім краю од­ру­жив­ся.

Тебе ж ма­лою ма­ти пам’ята­ють.

(Знов при­гор­тає її).

Та й хто ж би не злю­бив моєї до­лі,

го­лу­боньки Ок­са­ноч­ки моєї?

Се тілько в піс­ні всі свек­ру­хи лю­ті,

а ти по­ба­чиш, як моя ма­ту­ся

то­бі за рід­ну ста­не.

 

Оксана

Дай-то бо­же!

 

Степан

Мені те­пер здається, що ніг­де

на ці­лім сві­ті вже не­ма чу­жи­ни,

по­ки ми вдвох з то­бою. От по­ба­чиш,

яке ми там ку­бе­леч­ко зів’ємо,

хоч і в Моск­ві. Ні­чо­го ж там чу­жо­го

у на­шій ха­тоньці не бу­де,- прав­да?

 

Оксана

Авжеж. І, знаєш, якось я не ду­же

бо­юся тої чу­жи­ни.

 

Степан

Зо мною?

 

Оксана

(усмі­хається)

Тим паче що з то­бою. Але й так,

хі­ба ж то вже та­ка чу­жа країна?

Таж ві­ра там од­на­ко­ва, і мо­ву

я на­че тро­хи тям­лю, як го­во­рять.

 

Степан

Та мо­ви вже ж нав­чи­ти­ся не­дов­го…

ну ні­би тро­хи твер­да… Та дар­ма!

Оксаночка у ме­не ро­зум­ни­ця,-

всього нав­читься.

 

Оксана

Не хва­ли за­над­то,

бо ще нав­ро­чиш!

(Трохи пос­мут­ні­ла).

Я вже й так бо­юся…

 

Степан

Чого, єди­на?

 

Оксана

Якось так упа­ло

се щас­тя рап­том. Я та­ко­го зро­ду

не ба­чи­ла… Всі под­ру­ги мої,

ті, що поб­ра­ли­ся, ба­га­то ма­ли

і го­ря й кло­по­ту пе­ред ве­сіл­лям,

а я…

 

Степан

Та ще пож­ди! От, мо­же, завт­ра

твій ба­тенько ме­ні по­ріг по­ка­же.

 

Оксана

Ні, ні, сього не бу­де, я вже пев­на.

 

Степан

(жар­ту­ючи)

Здається, пан­ноч­ка не ра­ді з то­го?

Коли б ще й гар­бу­за не по­ко­ти­ли?..

 

Оксана

Та го­ді! Що за жар­ти?

 

Степан

От ні­як

не до­год­жу то­бі сло­ва­ми! Доб­ре ж,

не бу­ду го­во­ри­ти, ко­ли так!

(Без слів при­гор­тає й ми­лує її. Во­на спер­шу пру­чається, по­тім під­дається йо­го пес­то­щам).

 

Голос матері

(з бу­дин­ку)

Оксано! Го­ді вже там по­ли­ва­ти!

Вже піз­но!

 

Оксана

(ки­ну­лась)

Мати кли­чуть!..

(Зривається йти).

 

Степан

(утри­мує її. Прист­рас­но)

Ще хви­лин­ку!…

Хвилоночку!…

 

Оксана

Я вий­ду ще до те­бе,

як ма­ти ля­жуть

1 2 3 4 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бояриня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бояриня, Леся Українка"