Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 1, Олена Пчілка"

- Сядьмо, Терешку, при дорозі,

Та понюхаємо табаки в розі.-

Терешко чи нюхнув, чи не нюхнув.

А рога з табакою потягнув.

- Ей, Терешку, вражий сину!

Як візьму я тебе за чуприну,

Та стаскаю тобою всю долину! -

Як увірвав же Свирид Терешка ломакою,

Випав той ріжок з табакою.

А «ломака» була з лободини,

Та й розламалася на дві половини.

- Ну, годі вже нам, Терешку, сваритись,

А будемо краще миритись.

- Чи мириться, то й мириться,

Аби подорожнім товаришам не биться.-

Пішли Свирид з Терешком навпростець,

Аж назустріч їм Семен - швець:

- Чого ви, братця, швендяєте на дозвіллі,

Чом не гуляєте на весіллі?

- А яке ж там весілля?

Ми б пішли, бо сьогодні неділя!

- Ой, там таке,

Матінко, яке!

Кисіль жениться, кваша заміж іде,

Вареники - бояре,

А вишнівка - превесела світилка.

Ось ідіть, то й вам дадуть.

Коли за гостей приймуть.-

Пішли і наші. Всі гуляють,

Бо музики вигравають.

І заєць пішов з кобилою в танець

Та й наступив їй на палець.

Стала ж вона нарікати,

Усім гостям так казати:

- Гіркі ж мої танці -

Позбивала з ноги пальці! -

Та гості на те не вважали,

До самісінького світа скакали!

(Записано в Київщині.)

(Волинські прибадашки)

II

Іду я та іду, молоденький,

Аж стоїть коник рябенький;

Я на нього хотів сісти,

А він мене хотів з’їсти.

Я на нього таки сів,

А він мене таки з’їв,

Отже, в конику сиджу,

Разом з коником біжу,-

Куди коник, туди я,

Така доленька моя!

Скаче коник з усіх ніг

Та в зелений гай забіг.

Кепська штука, пане-брате,

Треба думати-гадати,

Як би з коника втікати!

Бо одне, що та тіснота,

А другеє, що темнота,

А ще й третє, що нудота!

Препогано, що й казати,

Треба радоньку давати!

Тут згадав я свого зброю,

Що взяв з дому я з собою

Для потреби, для вигоди,

Ради всякої пригоди.

Отже витяг ту сокирку,

Прорубав у боці дірку;

Як зробив я теє сам,

Не скажу того я вам,-

Думайте самі, як знайте,

А мені не заважайте! -

Дірку в боці прорубав,

На світ божий виглядав;

Та як звідти вилізав,

З коника на землю впав!

Цілих три дні так лежав

І ніхто того не знав.

Ані батько, ані мати

Про біду свого дитяти!

Та таки я щастя мав -

Ось мене хто рятував:

Прилетіла муха,

Принесла хліба півокруха;

Прилетів жук,

Приніс меду горнук:

Як я того хліба покушав,

То трошечки одужав;

Як я того меду скуштував,

То й зовсім на ноги встав.

Отака була пригода,

Не забуду за три года!

Вас прошу: про те мовчіте

Та нікому не кажіте!

Іду я та й іду,

Аж ідуть качки по льоду,

Сірі-білі, попелясті,

Кучеряві, волохаті,

Сірі-білі, всі до пари.

Аж тут сонце вийшло з хмари

Зараз лід увесь розтав,-

А з його ставочок став!

Качки радії були,

По ставочку попливли.

Ах досадно! Я ж хотів

Половить їх, та не вспів!

Ну, на качок поглядаю,

Думку-гадоньку гадаю:

«От би добра була штука,

Коли б мать якого крюка,-

Зачепить одну ситеньку

(Чи біленьку, чи сивеньку),

Та й спекти або зварити,

На здоров’ячко спожити,

Але де ж би крюк узявся;

Коли - степ кругом простягся?

А в степу вже, вибачайте,

Деревини не питайте:

Все сама ковиль-трава

Наоколо укрива;

Ні діброви, ні гайка,

Лиш над ставом осока

Та зелені очерети!

Що тут візьмеш у лабети?

При мені ж сама сокирка,

Та у торбі талавирка, 2

З дому ще мені досталась,

Десь у торбі завалялась.

Треба йти по розум, брате.

Спосіб мудрий добирати!

Сплів тоді я мотузка

(Знадобилась осока!).

А після того я взяв

Галавирку порубав

Та вузлами й нав’язав;

Двадцять всіх було шматочків,

Двадцять вийшло й вузолочків,-

На одному мотузочку

(Стільки й качок на ставку).

Мотузок зчепив кінцями,

Та каблучку 3 з вузолцями,

І пустив тоді на став -

Сам дивитись нишком став.

От сиджу я в очереті,

Як в гетьманському наметі!

Бачу - качка приверта,

Узлик з рибкою хвата.

Добре! З рибки поживилась,

Та мотузкою вдавилась!

Наче рибка на гачок,

Понялась на мотузок!

Ось і друга сіро-біла

Вузлик з рибкою вхопила;

Стали борсатись удвох,

Далі - втрьох, учотирьох!..

Поковтали, та вже й край,-

Хоч пірни, хоч виринай!

Так-то качки лакомились

І всі двадцять половились.

Хоч трепечуться крилами -

Радоньки нема з вузлами:

В пельці вузлики сидять,

Двадцять качечок держать!

Так-то двадцять всіх качок,

Нанизалося в кружок.

Поринають, виринають

Та все ближче привертають.

Трепетались неборачки.

А я лізу собі рачки,

За мотузку як шморгнув -

Качечок усіх здобув!

Хочте - вірте; хочте - ні,

Се однаково мені,-

Я ж собі поживок мав,

Та ще й добре вторгував!

Як пішов же я в мандрівку -

А було воно саме в петрівку, 4 -