Читати книгу - "Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям"

Ні! Навчу я краще
Ім'я опальне вимовлять шпака
І королю, щоб злився, подарую.

В у с т е р
Небоже, слухай. Дай сказати слово.

Г о т с п е р
Зрікаюсь я віднині всіх бажань,
Крім одного: помститись Болінброку,
Його постійно злити і скубти.
А молодий бешкетник, принц Уельський,
Діждеться ще від мене. Я б його
Втопив у кухлі пива, та боюся,
Що цим лише потішу короля.

В у с т е р
Прощай, небоже. Потім поговорим,
Коли ти заспокоїшся цілком.

Н о р т у м б е р л е н д
Яка оса ужалила тебе,
Що розкричався ти, неначе баба,
І слухати не хочеш слів чужих?

Г о т с п е р
Коли про короля заходить мова,
Я весь горю, немов мене шмагали,
Чи пожалила шкіру кропива,
Чи посадили голим на мурашник.
Згадайте, як при Річарді у замку –
Забув, як зветься замок, от біда! –
У Глостерширі, де безумний Йорк
Тримав свій двір, уперше я схилив
Свої коліна перед Болінброком.
Як зветься замок? Ви якраз тоді
З ним разом прибули із Равенсберга.

Н о р т у м б е р л е н д
Не в замку Берклі?

Г о т с п е р
Так, звичайно там.
Як Болінброк до мене посміхався!
Як лестив по-собачому мені!
"Я відплачу тобі, як вийду в люди".
"Мій Гаррі Персі!" "Милий брате мій!"
Чорти б взяли усміхнену нещирість!
Пробач мені, Господь, такі слова.
Тепер я замовкаю. Говоріть.

В у с т е р
Ми зачекати можемо.

Г о т с п е р
Мовчу.
В у с т е р
Тоді вернімось знов до полоненних.
Без викупа усіх ти відпусти.
Син Дугласа за це хай допоможе
В Шотландії солдат навербувати.
Навіщо нам вони – про це пізніше
Докладно сповіщу тебе листом.
(до Нортумберленда)
А ви, мілорде, поки він займеться
Шотландськими турботами, повинні
Умовити його преосвященство
На нашу стати сторону.

Г о т с п е р
Кого?
Єпіскопа Іоркського?

В у с т е р
Звичайно.
Він затаїв свій гнів на короля
За страченого брата, лорда Скрупа,
Що в Брістолі розстався із життям.
Бажає помсти він. І це не здогад.
Я твердо знаю те, про що кажу.
Сухого хмизу у країні вдосталь –
Потрібно тільки викресать вогонь.

Г о т с п е р
Я відчуваю, як запахло димом.

Н о р т у м б е р л е н д
Ти не сполохай здобичі, дивись.

Г о т с п е р
Коли шотландське військо з військом Йорка
З'єднаються нарешті з Мортимером,
Ми переможем. Сумніву нема.

В у с т е р
Хай буде так.

Г о т с п е р
Задумано відмінно.

В у с т е р
Проте дрімати не повинні ми.
У змові – наш єдиний порятунок.
Що б не робили ми, та все одно
Король не перестане почуватись
Нездатним розплатитись боржником.
І він не заспокоїться, допоки
Не прибере з дороги нас усіх.
Ви бачили, яким він був похмурим?
Це перші передвісники грози.

Г о т с п е р
Я вірю, ми зуміємо помститись.

В у с т е р
Прощай, небоже. Лиш не переходь
Тих меж, що я в листі тобі окреслю.
Настане час – приїду до Глендавра
І Мортимера. Там влаштуєм збір
І Дугласових і твоїх загонів.
Прийшла пора узяти нашу долю
Із королівських рук до власних рук.

Н о р т у м б е р л е н д
Я вірю в успіх. Будь щасливий, брате.

Г о т с п е р
Прощайте. Я не матиму спокою,
Аж поки військ не поведу до бою.

Ідуть геть.

Дія друга

СЦЕНА 1

Рочестер. Заїжджий двір.
Входить в і з н и к з ліхтарем.

В і з н и к (позіхаючи). О-хо-хо! Певно, вже четверта ранку, щоб я луснув. Ведмедиця уже над димарем, а кінь ще не нав'ючений. Гей, конюху!
К о н ю х (за сценою). Іду, іду!
В і з н и к. Слухай, Томе, підложи кобилі паклі під сідло, а то вона, бідолашна, натерла загривок.
Входить д р у г и й в і з н и к.
Д р у г и й в і з н и к. Горох і чечевиця тут зовсім гнилі, тільки коней морити. Препаскудне місце! Коли Робін помер, тут усе пішло сторчака.
П е р ш и й в і з н и к. Відколи подорожчав овес, він, бідний, вже не сміявся. Це і звело його в могилу.
Д р у г и й в і з н и к. І ніде на лондонській дорозі немає стільки бліх, як тут. Я від них весь у плямах, мов лин.
П е р ш и й в і з н и к. Як вп'ялись вони в мене від перших півнів, то вже до ранку не відпускали.
Д р у г и й в і з н и к. Отож, не поставили нам горщика, довелося сцяти в камін, а від сечі блохи плодяться ще більше.
П е р ш и й в і з н и к. Гей, конюху! Іди-но сюди!
Д р у г и й в і з н и к. Мушу відвезти копчений окіст і дві паки імбиру у Черінг-Кросс.
П е р ш и й в і з н и к. Прокляття! В мене індички негодовані у кошику. Конюху, ти що, оглух? Чума б тебе узяла! Коли ти проспишся? Присягаюся, що проломити тобі голову така ж добра справа, як випити. Де твоя совість?

Входить Г е д с г і л.

Г е д с г і л. Привіт, візники. Котра година?
П е р ш и й в і з н и к. Здається, друга.
Г е д с г і л. Позич-но мені ліхтар поглянути на свого коня.
П е р ш и й в і з н и к. Бач що придумав, "позич"! Я знаю хитріші штуки, що двох таких варті.
Г е д с г і л (до другого візника). Ну, то дай мені свій.
Д р у г и й в і з н и к. Ліхтар? Чорта з два. Не раніш, ніж тебе повісять.
Г е д с г і л. То хоч скажіть, анахтемські душі, коли розраховуєте дістатись Лондона?
Д р у г и й в і з н и к. Приїдемо коли треба. Достатньо рано, щоб лягти спати ще при свічці. Ходімо, куме, розбудимо панів. Гуртом їм краще їхати – у них багато поклажі.
Візники ідуть геть.
Г е д с г і л. Гей, хто там? Коридорний!
К о р и д о р н и й (за сценою). Вже тут, як каже злодій.
Г е д с г і л. Або як мовить коридорний – один другого вартий. Різниця між ним і тобою така ж, як між намовником і виконавцем: ти наводиш, він грабує.

Входить к о р и д о р н и й.
К о р и д о р н и й. Доброго ранку, містере Гедсгіле. Все, що я сказав учора, підтверджується. Власник лісу із Кента везе з собою двісті фунтів золотом. Я сам чув, як він казав це за вечерею своєму супутнику. Той ніби збирач податків – в нього теж багато вантажу – та що він везе, невідомо. Вони вже встали і замовили собі яйця і масло – зараз вирушають.
Г е д с г і л. Не минути їм зустрічі з розбійниками – даю тобі голову на відріз.
К о р и д о р н и й. Та нащо мені ваша голова? Збережіть її для петлі. Адже ви перший розбійник і є.
Г е д с г і л. Що ти, дурню, мелеш про петлю? Як дійде до неї, то висіти не мені одному. Почеплять поруч старого сера Джона, а для цього однієї шибениці мало. З нами, брате, такі люди, що тобі і не снилось. Вони для розваги не гребують нашим ремеслом і, якщо нас викриють, вони все замнуть, щоб себе не сплямити. Мої спільники – не якісь там обірвані волоцюги, що виходять з палицями грабувати на шість пенсів, не безглузді червононосі пияки, а люди відомі і статечні, бургомістри і багачі; люди, що вміють постояти за себе: більше б'ються, ніж говорять, більше говорять, аніж п'ють, більше п'ють, аніж моляться. Ні, брешу – вони постійно моляться своїй святій заступниці – чужій кишені; чи точніше не моляться їй, а примушують її саму просити милосердя, оббираючи її; вони виїжджають на ній і топчуть її, як старі чоботи.
К о р и д о р н и й. Як? Чужа кишеня – їх чоботи? А чи витримають ці чоботи бруд, по якому вони топчуться?
Г е д с г і л. Витримають. Правосуддя їх змащує. Ми грабуємо безпечно, як за кам'яною стіною. Ми зірвали цвіт папороті і стали невидимі.
К о р и д о р н и й. Ну, якщо вас не видно, то цим ви більше завдячуєте нічній темряві, аніж цвіту папороті.
Г е д с г і л. Добре. Дай руку і тримай язик за зубами. Ти одержиш свою частку здобичі, присягаюсь, як чесна людина.
К о р и д о р н и й. Ні, покляніться краще, як злодій і шахрай.
Г е д с г і л. Та ну тебе. Іди, скажи конюху, щоб вивів мого сірого з конюшні. Прощавай, брудото.
Ідуть геть.

СЦЕНА 2

Велика дорога біля Гедських пагорбів.
Входять переодягнені п р и н ц Г е н р і х і П о й н с.

П о й н с. Сховаймося скоріше. Я узяв коня у Фальстафа, і він шаленіє.
П р и н ц. Ховаймось.
Відходять в глибину сцени.
Входить переодягнений Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф. Пойнсе! Пойнсе, щоб тобі висіти на шибениці! Пойнсе!
П р и н ц (виступаючи вперед). Мовчи, товстопузий. Чого розкричався?
Ф а л ь с т а ф. Де Пойнс, Гаррі?
П р и н ц. Він піднявся на пагорб. Піду приведу його. (Знову відходить в глибину сцени).
Ф а л ь с т а ф. Це мені за те, що я знову знюхався з цим пройдисвітом. Мерзотник узяв мого коня і прив'язав чорт знає де. Якщо я зроблю ще крок пішки, я впаду. Справді, я ще можу вмерти порядною людиною, а не на шибениці за вбивство цього негідника. Я щогодини відрікаюсь від його товариства ось уже двадцять два роки і, ніби зачаклований, не відстаю від нього. Хай мене повісять, якщо цей негідник не приворожив мене якимось зіллям. Пойнсе! Гаррі! Чума на вас обох! Бардольфе! Пето! Хай я умру з голоду, якщо хоч раз іще піду грабувати. Хай стану найжалюгіднішою істотою, що будь-коли жувала їжу, якщо я не стану знову чесною людиною і не покину цих негідників. Вісім ярдів нерівної місцевості для мене гірше, ніж сімдесят миль рівної. Ці безсердечні мерзотники добре це знають. До чого ми дійдемо, якщо совісті не буде навіть поміж злодіями?
Чути свист. Фальстаф відповідає.
Чума на вас усіх! Де мій кінь, сучі діти? Коня мені, шибеники!
П р и н ц (виступаючи вперед). Тихше, товстопузий! Ляж на землю і послухай, чи не їде хтось дорогою.
Ф а л ь с т а ф. А в тебе є важелі, щоб потім підняти мене? Сам я вже не встану за всі гроші у казні твого батька. Навіщо ви, негідники, так мене підвели?
П р и н ц. Брешеш, ніхто тебе не підводив – нема у тебе ні підводи, ні коня.
Ф а л ь с т а ф. Добрий принце, розшукай мого коня.
П р и н ц. Опам'ятайся, нечемо. Що я тобі, конюх?
Ф а л ь с т а ф. Щоб тобі повіситися на своєму ордені Підв'язки! Якщо мене схоплять, я все про вас викладу. Щоб мені отруїтися хересом, якщо я не складу про вас куплети, щоб їх співали на всіх перехрестях. Терпіти не можу жартів, що заходять так далеко, та ще й пішки.
Входять П о й н с з одного боку, а з іншого –
Г е д с г і л, Б а р д о л ь ф і П е т о.
Г е д с г і л. Стій!
Ф а л ь с т а ф. Я і так стою, а не сиджу, на жаль.
П о й н с. А, це наш розвідник. Впізнаю його голос.
Б а р д о л ь ф. Що чути?
Г е д с г і л. Ставайте по місцях, одягайте маски. З гори пливуть грошики в королівську казну.
Ф а л ь с т а ф. Брешеш, брате, – в королівські шинки.
Г е д с г і л. Вистачить на всіх, щоб вивести нас в люди.
Ф а л ь с т а ф. Скоріше, щоб привести на шибеницю.
П р и н ц. Ви, четверо, зупиніть їх у вузькому місці. Я і Нед спустимось нижче. Якщо вони вислизнуть від вас, то потраплять прямісінько до наших рук.
П е т о.