Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Раніше я вважала, що всі ті фоточки, де дівчата з такими оберемками квітів — постановочні, навіть чула від знайомої, яка працювала в квітковому магазині, що у них є така специфічна послуга — дозволити сфотографуватися з гарним букетом. І коштує  таке ноу-хау недорого — і дівчина потім хвалиться знайомим, і букет залишається в крамниці… всі задоволені. 

Але, виявляється, все-таки існують герої, котрі наважуються  придбати своїй пасії такий букетище троянд! І то не в липні чи серпні, коли в тітоньок на базарі можна сторгуватися за досить скромну суму. Ні, в лютому! Ще й на День закоханих, коли продавці квітів та сувенірів традиційно піднімають свої розцінки до небес…

Тим часом хлопець скинув кросівки, але виплутатися з куртки не зміг — руки були зайняті. Тому поклав букет на тумбочку в передпокої і заходився роздягатися. Аж тут зустрівся поглядом зі мною — я все ще бовваніла на порозі ванної, ні в сих ні в тих.

Він таки був до біса гарний, цього в нього не відняти. А ще мав шикарну посмішку.

 — Привіт! Зі святом! — посміхнувся і простягнув мені темно-червону троянду на довгій стеблині.

У кімнаті хтось ввімкнув музику, і зі старенького музичного центру хрипко заголосила Любов Успенська:

 “На него, на него я смотрю и понимаю - пропадаю я...

  Ничего, ничего, ничего о нем не зная, пропадаю я…”

І я, точнісінько як героїня цього шансону, зрозуміла — справи мої кепські...