Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        Треба не забути з нею зв'язатися, після того як вийде встати на ноги. Такі знайомства у будь-якому випадку будуть корисними. А враховуючи, що її сім'я має контакти з представниками іншого світу, більш розвиненими в технологічному плані, це буде вдвічі цінніше.

        І тільки після цього варто подумати над поверненням на Шаррн. Ось тільки мучать мене невиразні сумніви, що мене там будуть раді бачити через півтора десятиліття після зникнення.

        На їхньому місці після декількох років пошуків я б зайнявся собою, і тепер такий привіт з минулого ще незрозуміло як буду ними сприйнятий. І щось мені здається, треба йти туди не з позиції того, хто просить, а з позиції того, хто дає.

         Якщо планами на найближче майбутнє я визначився, то можна було й поспати. Все одно, поки йде клітинне відновлення ніг, залишати капсулу не можна було. Підключившись до капсули, я збільшив обсяг седативних засобів, що надходять в організм, після чого досить швидко заснув.

        Нове пробудження сталося за півтора тижні. Як виявилося, я недооцінив допомогу симбіонтів у крові. Вони прискорили процес відновлення моїх ніг.

        —  Фіск, - почув я дівочий напівсхлип, напівкрик, коли капсула нарешті відкрилася. Крім Маарі, поруч із капсулою виявилася Арніель. І якщо від Маарі я відчував у емпатичному плані лише радість від свого пробудження, то ось від аграфки виразно відчувався ще й науковий інтерес.

       —  Привіт, люба, - сказав я, допомагаючи собі піднятися з капсули за допомогою телекінезу. - Як ти?

       —  На відміну від тебе, у мене все чудово. - відповіла Маарі, старанно стираючи сльози, що виступили зі своїх щік. - А ти знову мало не залишив мене одну? Ти ж обіцяв, що більше не ризикуватимеш.

          —  Пробач, більше не буду, - відповів я, після чого встав з капсули і обійняв міцно Маарі, вона в новому житті була моїм якорем, тим, що не дає мені остаточно збожеволіти.

         — Ти й минулого разу так казав, — переставши стримуватись, заревіла дівчина.

         — Все, все тепер буде інакше. Тепер точно буде по-іншому. - Арніель підійшла до нас і, діставши з пояса якийсь медичний сканер, почала водити вздовж мого тіла. - Ну як? Усі зі мною гаразд?

        —  Не зовсім, репаративна регенерація пройшла з невеликими мутаціями, - відповіла аграфка, - Треба придушити ракові пухлини у тебе в ногах.

       —  У мене рак? - стрепенувся я і уважно подивився на аграфку. Інформація не радувала мене, але й сильно не стурбувала, рак для медицини Співдружності був давно безпечною хворобою. Навіть на останніх стадіях можна було вилікувати його без особливих зусиль.

        — Так, все ж таки швидка регенерація без повного клітинного контролю дається взнаки. Якби тут була капсула хоча б сьомого покоління, цього не сталося б. - відповіла Арніель, після чого почервоніла. Я не відразу зрозумів, з чим це пов'язано виявилося, але потім до мене дійшло, що я був повністю голий, а це був перший раз, коли вона мене бачила таким. Я навіть усміхнувся про себе, іноді я забував, що по суті Арніель була молодою дівчиною, все-таки це їхнє аграфське дорослішання позначалося на психологічному віці. - Але не хвилюйся, я вже все прорахувала, протягом тижня нані, за програмою  яку я напишу, усунуть усі наслідки вибухової регенерації. А зараз я піду, - ще дужче почервонівши, сказала Арніель і покинула невеликий медичний відсік, в якому тільки й містилося дві капсули.

        —  Чого це вона?

         —  Не важливо, - сказала Маарі і поцілувала мене, - Давай одягайся, я почекаю біля входу чи хочеш тут затриматися? - хитро посміхнулася дівчина і провела по комбінезону так, щоб її поки невеликі груди були краще видно.

         —  Не зараз, треба спочатку вирішити кілька питань, - посміхнувся я і коротко поцілував дівчину в губи. Маарі явно знехотя відпустила мене і покинула медичний відсік.

       Швидко переодягнувшись у принесений комбінезон, покинув його і я. Взявши за руку Маарі, я попрямував разом з нею до найсильнішого псі-джерела на борту. Ніким іншим, крім Дексом, він бути не міг.

      Наступні кілька годин я провів у каюті слот. Слід було відразу обговорити всі моменти, що мене турбують. За минулі півтора тижні Декс встиг зцілитися і тепер був цілком здоровим, але психологічний його стан був далеким від ідеального, постійні спалахи емоцій, що вириваються з його ментального тіла, показували, що він досить сильно переживає.

       Наше спілкування почалося з того, що сполот попросив у мене вибачення за те, що ледь не загубив нас усіх у гонитві за Родріелем. Вибачити його я не пробачив, але чудово розумів.

       На щастя, виявилося, що впливав він на нас мимоволі, просто через те, що він на порядки перевершує нас за  силою, він непомітно навіть для себе коригує мислення оточуючих його розумних.

      Його сила мимоволі змінює реальність на невеликій відстані, підлаштовуючи її під нього. І якщо реальність має досить великий опір, то розум не мав достатній опір, внаслідок чого саме він перший і починав змінюватися під дією його сили.

       Сам він про це дізнався  нещодавно і тепер сам на себе дуже сердився. Він не міг контролювати цей процес, поки не міг. Йому слід було навчитися, а робити це краще було далеко від тих розумних, якими він дорожив.

        —  І що ти пропонуєш тепер? - Запитав я, зосередившись на своїй свідомості та підсвідомості, контролюючи сотні параметрів. Навіть зараз, знаючи про цю проблему і намагаючись чинити опір, я відчував, як моя злість по відношенню до сполота зменшувалась. Нам точно слід було якнайшвидше розлучитися, інакше я можу знову втратити себе.

        —  Ти ж і сам уже все зрозумів, - відповів сполот.

        —  Так, зрозумів, - відповів я, - Які в тебе плани?

       —  Я покину вас, - сказав Декс, - Всі, хто зібрався тут, на кораблі, ну, крім Зіг-Заура, - тут сполот усміхнувся, я лише посміхнувся слідом. - Мені дорогі, тепер над нами не висить загроза смерті щосекунди. Думаю, мені варто деякий час витратити на себе, на контроль, якщо я не хочу в майбутньому опинитися в суспільстві маріонеток, згодних з кожним моїм  рішенням.