Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Про маму, Петро Немирівський 📚 - Українською

Читати книгу - "Про маму, Петро Немирівський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Про маму" автора Петро Немирівський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
магазину книжки та журнали: перевірену віками класику і модні бестселери, туристичні довідники, журнали про спорт, кулінарію, політику, книжки з інженерії, дизайну, етики, естетики або ж відверті зізнання чергової порнозірки. Вони перегортали ці книжки і журнали і теревенили, не замовкаючи при цьому ані на секунду. І я, сидячи за одним зі столиків, уважно прислухався до їхнього бурмотіння, до їхніх розмов і потім намагався відтворити їхні слова на папері, надавши їм деякої злагодженості і сенсу.

Це були мої перші літературні спроби.

Минув ще деякий час, я кинувроботу в клініці і цілісінькі дні проводив у кав’ярні книжкового магазину із ручкою та блокнотом. Франц Кафка з Ісааком Башевісом Зінгером дивилися на мене зі стін, де би я не сидів. Іноді мене гризли докори сумлінняабо сумніви. Тоді я ховався у дальньому кутку кав’ярні і, винувато опустивши очі, пив маленькими ковточками гарячий чай. Але Зінгер із Кафкою завжди знаходили мене навіть в найвіддаленіших куточках, і я розумів, що від їхніх суворих, допитливих поглядів не сховаюсь нікуди.

А на протилежній стіні задумливо димів сигарою Марк Твен, і, підперши кулаком підборіддя, приглядався до мене бородань Вітмен. Та й Набоков, відсунувши від перенісся окуляри, вивчав мене, наче метелика або гусінь.

Ну хіба можна було відмовитись від такого товариства?

Але дружба з цими панами, вільними від земних справ і турбот, як виявилося згодом, коштує немалих грошей. На жаль. Дружинія також швидко став не вельми потрібний — безробітний, безгрошовий, безнадійний, як і годиться справжньому письменнику.

Ми з дружиною почали частенько сваритися. Я бачив, що вона не розуміє і не хоче розуміти мої письменницькі амбіції. Закінчилося тим, що я покинув родину і переїхав на іншу квартиру.

Іноді я бачився із сином, а весь вільний час присвятив роману.

Глава 3

 Сестра Лія питала мене про батьківські гроші. Спочатку зрідка, начебто мимохіть. Але рак в мами виявився неоперабельним, деменція швидко прогресувала, через що нам довелося влаштувати її до будинку престарілих, — тобто, всі події наштовхували на те, що прийшов нам час зайнятися практичною стороною смерті. Тому Лія почала вимагати, щоб я віддав батьківські гроші. Не всі, а половину — рівно стільки, скільки знадобиться на похорон.

Лія здогадувалася, що гроші я витратив. Але вона все одно не могла в це остаточно повірити. В уявленні Лії я був людиною дивною, непередбачуваною, незрозумілою нікому, навіть собі. Але вона мене любила, абсолютно мене не розуміючи. Така любов і є найсильнішою — коли люблять не за щось, а наперекір всьому.

Лія, яка була звикла і готова до усіляких моїх дивацтв і витребеньок, все ж таки вірила, що я знаю межі дозволеного і що я ці межі ніколи не перетну. Це для неї було аксіомою.

Усякій людині потрібні аксіоми, інакше легко загубитися у безлічі різновидів напівправди, що супроводжують нас по життю на кожному кроці.

Лія не могла відмовитись від своїх аксіом. Однією з таких аксіом була її свята впевненість, що коли дуже хочеш і стараєшся, то можна досягти всього. Все її донедавнє життя доводило цю тезу: Лія зробила кар’єру, ставши старшим дизайнером у ательє на Фешн-стріт. Лія добилася того, що вони з чоловіком купили фешенебельний будинок з басейном. Добилася, щоб її донька вступила до престижного університету, успішно його закінчила і вдало вийшла заміж. Перелік досягнень Лії був доволі довгий, і вона сподівалась, що він і надалі буде лише зростати.

Але мама своїми двома страшними хворобами несподівано підвела під цим переліком товстезну риску. Лія не могла змиритись з тим фактом, що не все їй до снаги, що є речі, з якими вона не здатна нічого зробити. Мама скоро помре.

Лія бажала зайнятись організацією майбутнього похорону, зробити для мами хоча б те, що ще могла. Вона воліла вибрати, так би мовити, престижний похоронний дім, місце на престижному цвинтарі — для неї це було дуже важливо. Вона думала, в якій сукні краще поховати маму.

Сукня! Ну звісно ж, в тій зеленкувато-блакитній сукні, гаптованій золотавою ниткою, мама вдягала її у найурочистіших випадках. І обов’язково треба нафарбувати мамі губи яскраво- червоною помадою. Адже це улюблений мамин колір. Він так пасує до її білої шкіри і чорного волосся, яке майже до останніх днів зберігало пишність та колір і посивіло лише за кілька тижнів до смерті.

Лія серйозно поговорила із татом, і той нарешті погодився, що коли вже прийшов час зайнятись майбутнім похороном, то має сенс купити на кладовищі місце і йому, поруч із мамою, і сплатити авансом всі ритуальні послуги на двох. Все це коштуватиме приблизно двадцять п’ять - тридцять тисяч доларів.

Але грошей в мене не було. Я прийшов до тата, і, винувато опустивши голову, зізнався татові в усьому:

—   Розумієш, іноді мені здається, що роман вже дописаний, що він удався. Тоді я наймаю чергового редактора, плачу йому, він редагує та радить, що змінити, щоб роман гарантовано взяли до друку. Я слухаю його поради, знову переробляю, але досить швидко мені стає очевидним, що в романі все одно повно недоліків. Ну хто би міг подумати, що послуги тих проклятих редакторів такі дорогі? А я ж — не забувай — ніде не працюю...

Тато спочатку дивно посміхнувся, начебто я пожартував. Потім упер в мене важкий похмурий погляд. Він намагався, але не міг осягнути цю новину:

—   Ти нероба і марнотрат! — нарешті вигукнув він. — Ти — безчестя нашої родини.

—   Коли-небудь мій роман буде виданий, і ви всі будете мною пишатись, — заперечив я.

—   Припини брехати! Краще би ти повернувся в родину, до дружини і дитини! Іди геть, не хочу тебе бачити.

Тато дуже рознервувався. Я побоювався, що в нього зараз підніметься тиск і доведеться викликати «швидку».

—   Ну то й нехай! — огризнувся я і, виходячи, вдарив ногою двері.

Я спробував взяти позику у банку, але позаяк я ніде не працював, позику мені, звичайно, не дали.

Дізнавшись про все, Лія накинулася на мене громо-блискавицею:

—   Ти остання свиня! У тебе не має ані краплини совісті!

Вона обрала два місця на дорогому кладовищі, заплативши за них і ритуальні послуги для обох батьків своїми грошима.

Після цього ми припинили з нею будь-яке спілкування. Ми нічого не хотіли знати одне про одного.

Я завжди знав, що Лія — вперта і бездуховна жінка, котру ні в чому

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про маму, Петро Немирівський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про маму, Петро Немирівський"