Читати книгу - "Про маму, Петро Немирівський"

Я бачив тебе, мамо, на кораблі, в довгій спідниці, зі спінінгом в руках. Ти стояла біля самого бортика і крутила котушку. І радісно кликала матросів, щоб вони несли гарпуни.

З якого джерела ти здобувала сили, щоб так довго і мужньо боротись із двома страшними хворобами — раком і деменцією? Чи не з джерела своєї невичерпної любові до всіх в нашій родині? Чи не зі свого вміння пробачати? Чи не зі свого глибочезного смирення, такого смирення, котрого немає в нас?..

Над кораблем пронизливо пискотіли чайки, вітер ці зойки підхоплював і уносив кудись у Вічну Тишу.

—   Ма!.. Ма!..