Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скорботна п'ятниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорботна п'ятниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорботна п'ятниця" автора Мігель Анхель Астуріас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 78
Перейти на сторінку:
найбільшої в цих місцях майстерні мармурових виробів, — ви знаєте, що таке мармур з прожилками? Що то за плями на мармурі, які його так прикрашають? Ригачка віків!

Італієць звів його на ноги, силоміць одірвавши від одного з надгробків, що їх було виставлено в салоні, так само як у матрацних майстернях виставляють матраци, а в меблевих майстернях — ліжка.

— Ні, сеньйори, я не збираюся ставати на якір, хіба коли помру! — кричав цей чоловік, заходячи в «Одноденний цвіт» по тому, як постояв, ледве тримаючись на ногах, перед пивничкою і посоловілими очима розшифрував напис на стіні. — Якщо ви думаєте, що я стану на якір тут, то ви по… по… по… по…

— «По подрузі Ікс журиться», — у тон йому сказав господар пивнички.

— Мене охоплює такий жаль, аж смішно, але хіба я в цьому винен? Мене охоплює жаль за сеньйорою Ікс… Моя жіночка, сеньйора Ікс, повернулася до Мехіко… Бідолашна, вона мене так кохала, як була жива, а мертва вже не кохає, я вже їй не подобаюсь, а найгірше те, що… Ет, та хіба висловиш своє горе надгробкові, камінній плиті, хресту, мороку, порожнечі? — Помовчавши, він утер заслиненого рота рукавом плаща, уважно оглянув гудзики на ньому й додав: — Ну що ж. Написали, то вже нехай… Але щоб я став на якір тут… не діждетесь! Я заходжу до вас тільки тоді, коли когось із моїх привозять туди…

— Атож, саме тоді, — спокійно мовив господар, кладучи на тарілку очищену редьку. — Покійникові, будь ласка, місце навпроти. Там усім заправляє катюга Тенасон. Це недалечко — тільки перейти вулицю. І не тільки привозять, а ще й ховають.

— Не стану тут на якір… ні… не стану, — торочив своє п’яний, голова йому хилилася на груди, пасма волосся спадали на лоба. — І там ні! — скрикнув він, звівши голову й вищиривши зуби в похмурій посмішці. — Навпроти, на тому кладовищі — нема дурних! Ні тут, ні там… Тепер мені бракує тільки еліксиру!

І, підступаючи до господаря, загорлав:

— Один еліксир, чуєш, ти?

І, бачачи, що той стоїть непорушно, з кам’яним обличчям, докинув:

— Ти мене дратуєш, розумієш? Дратуєш!

— Якщо я тебе дратую, то ти мене виводиш з терпіння!

— Якщо я тебе виводжу з терпіння, то ти мені осоружний.

— Якщо я тобі осоружний, то ти мені гидкий!

— Якщо я тобі гидкий… то ти мені схожий на осла, який тільки й знає, що кричить: «І-а! І-а!»

Якби господарева дружина, що саме верталася з кухні, тримаючи в руках гарячий гарбуз, з якого парувало мачо, й перебирала по ньому пальцями, наче грала на клавішах музичного інструмента, бо їй страшенно пекло, — не надійшла вчасно, її чоловік роздер би п’яницю на шматки. Вона стала, спритна, гнучка, між ними й закричала:

— Не брудни рук об цю погань! Починають з дурних балачок, а кінчають тим, що мало не вбивають один одного. Випий мачо і не звертай на нього уваги!

Ще ніколи не бачила вона свого чоловіка таким лютим. У людей, як і в тварин, бувають такі хвилини, коли розливається жовч, і вони стають мов несамовиті. Причини різні: неоплачені боргові зобов’язання, неприємності з поліцією через напис «Краще стати на якір тут, ніж навпроти», страх через залишені в заставу речі… Муха й та часом дратує, а тут тобі просто в обличчя, до того ж безкарно, кажуть, що ти осел і кричиш, як осел.

— Випий мачо… — повторила жінка, бачачи, що її чоловік трохи заспокоївся, і мовила ще лагідніше: —Зроби таку ласку твоїй Смаглявці, годі тобі сердитись!

Не беручи гарбуза, але й не відмовляючись сьорбнути мачо, — поживного, як шоколад, напою з кукурудзяного борошна, какао та цукру, що його п’ють, коли він гарячий, бо тоді він найкраще засвоюється, — господар перебіг лютим поглядом по сумирних п’яничках, завсідниках його пивнички, й закричав:

— А ви тут на якого біса? Невже ніхто з вас не насмілиться викинути звідси цього паскудника? Невже я сам маю це робити? Розтовкмачте йому на вулиці, хто з нас двох осел. Ну, є охочі?

П’янички, що сиділи рядком на лаві, — хто в сорочці з розстебнутим коміром і закасаними рукавами, хто в самій тільки майці, хто в дощовику на голе тіло, — паралізовані й майже заспиртовані випитим, прокидалися зі свого напівсну, поволі виходячи з стану бездумного чекання.

Почувши, що потрібні добровольці, вони попідводили голови, напіврозплющили повіки над білками, не відкриваючи зіниць.

Смаглявка, що так і стояла між чоловіком і сумним необачним п’яницею, зауважила останньому:

— Вдівцями зостаються через те, що багато цмулять!

— Не тільки через те, мадам, а й через те, що грішать, як тільки трапиться нагода. Вам те краще знати.

— Ах ти наха… — Цього разу вже чоловікові довелося хапати за руки свою дружину, свою супутницю життя, як він її називав, свою Смаглявку — блискучу, гнучку, жваву, мов водяна гадюка.

Коли жінка доказала слово «нахаба», чоловік ледве встиг утримати її за руку з гарбузом, інакше вона б вилила пекучу рідину п’яниці в обличчя.

— Викиньте! Викиньте його! — кричала вона п’яницям, які помалу приходили до тями.

— Не діждете! Ніяка сила не викине мене звідси! Не піду з «Останнього прощавай», поки не вип’ю останнього… О! Через це, мабуть, воно й називається «Останнє… останнє… останнє…»

Один з пияків, миршавий, коротконогий, мов поні, чоловічок без сорочки й майки, в самому тільки дощовику на голому тілі, підвівся з лави, — на зріст він був майже однаковий, і коли сидів, і коли стояв, — і, поворушивши потерплими губами, проказав:

— Доводжу до вашого відома, кабальєро, що це не «Останнє прощавай», а «Одноденний цвіт».

— Он воно що… Ну, коли це не воно, то я пішов… Вельми вдячний! Піду в інше місце… в інше… еге ж! Хвилиночку, панове присяжні, — нерухомі, з дурнуватими обличчями, п’янички на лаві справді скидалися на присяжних, — хвилиночку… Хто сміє зводити на мене наклеп? Хто мене лає й ображає, хто заявляє, що я прикидаюсь? Я вдяг цю жалобу по моїй дружиноньці, що повернулася до Мехіко, по мадам Ікс, але скоро, панове присяжні, я її зніму, тільки це вже інша справа, зовсім інша справа!

І він пішов, заточуючись поміж стінами, які то насувалися на нього, то відступали, пішов у напрямку до бару «Сім морів», найшикарнішого закладу передмістя, де на дзеркальних стінах вигравало палюче сонце, а цвинтарно-біла алебастрова стойка контрастувала з блискотливими пляшками на покритих чорним жалобним лаком полицях.

Щойно ступивши через поріг, удівець замовив «Співчутливу усмішку маркіза» й виклав на стойку купку пожмаканих асигнацій: нехай бачать, що

1 2 3 4 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорботна п'ятниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорботна п'ятниця"