Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Четвер, невже пережили ще тиждень, Зіно? Ну майже.
Богдан присів на край столу секретарки, насолоджуючись кавою, зробленою точно за його уподобаннями.
Він постукував ногою в такт із секундною стрілкою годинника.
— Я б порадувалася разом з вами, але в суботу вранці на вас чекають на відкритті дитячого майданчика, а о дванадцятій дня призначена зустріч із журналісткою «П'ятого каналу», пам'ятаєте?
Зіна навіть друкувати не припинила.
— Ненормований робочий графік, — Богдан повернувся до напою, вирішивши не розкривати секретарці свої сумніви.
Вони лише два місяці пліч-о-пліч працювали і ще не зовсім добре знали одне одного.
Раптом Зіна піде і розкаже подрузі, що новий мер помирає від втоми, хоча ще й повний квартал не закінчився?
І знатимуть про його психологічний стан одразу всі зацікавленні особи.
Ні, краще тримати емоції при собі, як Богдана і вчили.
Пройти період адаптації, стиснувши зуби, і дочекатися, коли його страждання на початку викликатимусь посмішку.
— Можна до вас? — почулося біля дверей.
Вхід до його приймальні залишався в тіні через важкі портьєри на вікнах з південного боку. Богдан придивився.
Він поставив чашку на стіл.
— Привела вам Мирослава, — продовжила жінка.
Тепер він зрозумів.
Вогник інтересу спалахнув у грудях Богдана і пробігся по його тілу, згаснувши біля пальців.
Вчора ввечері він прочитав брошури та листівки, залишені Кірєєвою, від початку і до кінця. З'ясував, що з Мирославом доведеться тісно взаємодіяти цілих дев'яносто днів, і зараз, перед офіційним знайомством відчував певне хвилювання. «От би хлопець виявився красенем, я милувався б ним, на відстані, само собою, і сумував за втраченими можливостями. Або ні, нехай краще буде зовсім непривабливим, щоб хоч не мучити мене», — розмірковував Богдан, чекаючи, коли Кірєєва з хлопцем вийдуть.
— Проходь, Мирославе…
Ну що ж.
Всесвіт, мабуть, не дослухав його побажання, зупинившись на першій частині. Хотів красеня? Отримуй!
Мирослав Фетісов із темним закуйовдженим волоссям, очима кольору вугілля та високими вилицями наче вибрався з одного з непристойних снів Богдана. Намагаючись не розглядати Мирослава надто пильно, Богдан все-таки оцінив і постать стажера. «Ідеальна фігура, все як і я люблю. Стегна які. Сонце, не повертайся спиною, а то встане», — крутилися у нього в голові вульгарності.
— Ласкаво просимо до мерії, — першим подав руку Богдан.
Він майже ненавидів себе у цей момент.
— Так, дякую.
Стиснувши прохолодну долоню, Богдан відсторонився, повертаючи між ними пристойну дистанцію.
І майже одразу у розмову вклинилася Кірєєва.
Почала повторювати, яка вона горда, що Мирослав потрапив у програму, окреслила його перспективи, ледь не до мерства за якихось десять років, і штовхнула Богдану в руки документи. Той, не дивлячись, що там написано, передав їх Зіні — хай оформляє.
— Ну начебто все вирішили, поговорили. Богдане Олександровичу, у вас мій телефон є. Якщо що…
— Будуть запитання, подзвоню.
«Ніколи і ні за що», — додав Богдан, дивлячись, як Кірєєва віддаляється.
Мирослав спокійно стояв посеред кімнати. Він не виглядав ніякового, скоріше навіть знуджено. Такий собі бунтар у шкірянці чорного кольору та вузьких джинсах на дорогому килимі.
— Давай прогуляємося і я введу тебе в курс справи, — Богдан зробив крок до стажера. — У мене зараз обід.
Мирослав вигнув брову, висловлюючи скепсис. Але й це прийшлося Богданові до душі, чорт забирай.
— Добре, — погодився Мирослав. — Я їм хот-дог без гірчиці.
Розвернувшись на п’ятках, він пішов до коридору.
Богдан заледве стримав посмішку, подивився на Зіну, а та повернула йому здивований погляд.
Оце нахаба, так?
Роздумуючи, який підхід до спілкування з ним вибрати, Богдан подався до дверей. Спробувати потоваришувати? Чи одразу окреслити межі субординації? Якихось п'ять хвилин тому він розцінював участь у програмі як обов'язок, необхідне зло, але після знайомства з Мирославом відчув те, що називав азартом мисливця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло», після закриття браузера.