Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Вона… не була певна, що зуміла б пригадати, як вони після кухні опинилися в темній кімнаті, де тільки відблиски вуличних ліхтарів розсіювали пітьму. Але очам від того стало легше. Та й всі почуття немов рвонули на волю, більше не приховуючись!

 Вона  гортанно застогнала, обома руками обхопивши його плечі, коли Григорій нахилився, жадливо провів по її шиї носом, вдихаючи аромат шкіри! Продражнив вологим, напруженим дотиком губ, дряпнув зубами, ніби хотів на ній власну мітку залишити! І тут же ковзнув язиком, як загладжуючи.

 Вона не зуміла б сказати, коли і як його долоні опинилися під її светром, обпікаючи жарким дотиком?! Та Софія не була проти! Дозволила… бо то здавалося єдино правильним! Як наступний подих зробити.

 Її натурально трясти від того почало! Спалахнуло щось незвичне в животі! Потужне, нужденне!

 Які, трясця, метелики?! У неї феєрверк в сонячному сплетінні вибухав! У промежині розлилося вологим жаром. Особливо, коли пекучі долоні Гриші стиснули, чимдуж пригорнули до нього!

– Софі, фея моя, ти впевнена? Я все ще можу тебе відвезти, – прошепотів хрипко хлопець кудись в район її ключиці.

 І… чомусь вона була певна, що не брехав. Дійсно відвезе, якщо вона зараз хоч слово скаже. А від того в голові ще більш паморочилося! Наче саме це їй було потрібно! Він. Немов його вона чекала весь цей час…

 Чи тому сама до нього потягнулася зі стогоном?! Бо уявити не могла, що це все зараз скінчиться! Поцілувала так само жадібно, потягнувши своїми руками його светра! Вона мусила сама його відчути!.. Негайно!

 Пальці тремтіли, коли ковзали сильними, напруженими мʼязами. О, так! Він займався своєю формою, було помітно! Та зараз, від її легкого дотику, Григорій низько, гортанно застогнав. Стиснув Софію ще дужче! Ніби його захопило у такий самий буревій почуттів!

 Все тіло немов вже не корилося розуму! Одночасно палало та нило, відчувало занадто багато всього, і при тому потребувало ще більшого! Ще потужнішого клейма Гриші на собі, на своїй шкірі, на своїх губах!

 І ніби відчувши те, він повернувся до її рота та жадібним цілунком зімʼяв губи!

 Було відчуття, ніби він збожеволів! Втратив будь-який здоровий глузд, розсудливість та здатність мислити логічно! Чи то просто не існувало нічого більш правильного та логічного, окрім того, аби скоритися її полохливому бажанню? Піддатися й своїй потребі, яка раптом стала наймогутнішою рушійною силою!

 Бо зараз він почувався саме так!

 Здається, Григорій жодного разу не був настільки охоплений жагою! Не бажав ще настільки нікого у своєму житті, хоча йому точно не бракувало досвіду! Ця потреба у Софії, яку він відчував, виявилася такою потужною, що будь-яка спроба опори від розуму просто кришилася та розсипалася на попіл! Це ламало його мури, що так довго зводив.

 Він жадав її! Його долоні зводило судомою від потреби торкнутися, натиснути, обійняти! Його рот палав – і тільки її губи могли втомити ту спрагу!

 Саме тому він цілував Софію так, немов хотів зжерти! Обіймав так міцно, що між ними й повітря не могло просочитися! Та сам не зчувся, як вони вдвох опинилися роздягнутими на дивані.

 І… дійсно тішило, що не лише він проявляв ініціативу! Софія відповідала на кожен його рух так само палко та пристрасно. То точно могло бути підтвердженням її згоди. А він вже знав, що вона не шкодує ані слів, ані дій, якщо має заперечення.

 Та все ж не міг не дати їй можливість відступити. Навіть якщо у самого від самої думки про те, аби припинити зараз її обіймати – все нутро зверталося у вузол! Немов колючим дротом обмотало нутрощі!

 Софія сиділа на його колінах, в одній білизні. Її волосся огортало його обличчя, плечі, її руки ковзали по його плечах та шиї, дражнили мʼязи живота.

– Ти впевнена, моя фея? Ти все ще можеш відступити… – прохрипів він так, ніби в нього палало у горлі.

 І… здається так воно й було! У нього сама кров ревіла пломенем! А Софія застигла на мить, нахилившись так, що торкнулася лобом його вилиці.

– Я розумію, що роблю, Гришо, –  хрипко прошепотіла, зачіпаючи губами його шкіру.

 А потім раптом нахилилася нижче та припала палким, жарким цілунком до його ключиці! Аж засмоктуючі шкіру!

 Він низько, гортанно застогнав, мимовіль скинувши стегна, на яких вона сиділа! Стиснув долонями її спину, обхопив потилицю, притискаючи до себе щільніше.

 Бляха, так! Він хотів мати на собі її сліди! Ба більше! Вона поцілувала так, як він весь цей час хотів, та не дозволяв собі її поцілувати. Щоб помітити! Залишити свої сліди на шкірі Софії! І від того його член залізним колом вперся в її промежину.

 Він відчував наскільки вона волога, навіть крізь білизну та свої напів розстібнути джинси! І шаленів від того!

– І я теж не хочу, щоб ти про мене забув на завтра, – розсміялася тихо горлом.

 Його пробило тією вібрацією її сміху – немов громовицею!