Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 На мить здалося, що Григорій не почув чи не зрозумів, що саме вона вимовила. Але тільки на мить!

 Вже наступної секунди він скинув голову та впився в неї таким поглядом, що Софія подих втратила знову! Серце зайшлося в грудях!

 Хлопець дивився з таким напруженим виразом обличчя, ніби сам себе утримував від того, аби піддатися спокусі її слів!

 Але ж його друга рука, яка до того була притиснута до боку Гриші, ніби він сам собі більшого не дозволяв, миттєво скинулася та міцно її обхопила!  

 Софія чомусь згадала, яка впала йому на коліна… Тоді він так само обхопив її поперек. Якийсь характерний жест. А що як він… зовсім не скинути її збирався на асфальт, попри гучні заяви?!

 Бо згадала це відчуття – Григорій й тоді так само на мить притиснув її до себе… Майже жадібно.

– Ти випила два бокали коньяку, навряд можна вважати, що ти при тверезому розумі приймаєш рішення, – з явним розпачем та сумнівом прогуркотів Гриша їй чи не в самісенький рот. – А я не хочу, аби ти потім про щось шкодувала! – заявив твердо.

 Обличчя завмерли одне навпроти одного. Його погляд її немов пропалює! Так близько! Вона відчувала його тепле дихання на власних губах! Його тіло притягувало її до себе! Немов якийсь новий центр гравітації у світі виник раптово! В її особистому світі – так точно…

 Шкіру неначе поколювати почало. І одяг… став незручним, жарким, зайвим!

  Божевілля повне! Логіка, розум – все немов зникло! Та аж трясе вже, так кортить відчути його рот на своїх губах!

– Там було не більше, як по тридцять грамів, – хмикнула ледь чутно, і не думаючи його відпускати. – З таким навіть за кермо ще можна, наскільки я знаю, – вона все ще тримала його за потилицю, не дуже усвідомлюючи, що зарилася пальцями в волосся Гриші. – Навряд можна вважати мене пʼяною, – заявила Софія з не аби яким викликом.

 І сама раптом притислася щокою до його шиї. Глянула крізь вії знизу вверх.

– Ти граєш з вогнем, фея! – немов з важкістю проштовхнув хлопець крізь зуби. Його очі палали!

 От не повірила б, що Григорій так палко та жадібно дивитися може. На неї… І то було взагалі не полумʼя гніву! Аж ніяк!

– Можливо, я теж не хочу, щоб мене забули, – вона хрипко розсміялася знову!

 Не типово для Софії. Але зараз взагалі не відчувала остраху! І сумнівів чи пересторог, як останні тижні… Легко було. Якось щиро. Правильно.

 Щоправда, вона й не замислювалася реально про те, у що все це обернутися може. Просто відчувала! І, на відміну від звичної стратегії по життю – у цю мить взагалі не намагалася аналізувати ті відчуття. Просто віддалася їм. Дозволила собі зайти на нову територію.

 А вони, ті почуття, немов нарешті дорвавшись до кермування, вибухнули в кожній клітинці тіла якимось невимовним, потужним феєрверком!

 Це й близько не було схожу на те, що вона в обіймах Алекса відчувала!

 Щобільше, це зараз сприймалося, як щось неминуче та чи не життєво необхідне, як новий вдих – опинитися ще ближче до нього! Просто дозволити цьому всьому… бути. Палати разом!

– Дідько, Софіє! – напружено простогнав Григорій в самісенькі її губи. – Я  ж не залізний! Особливо там, де це тебе стосується!

 Смикнувся, немов відсторонитися думав… але наступної ж миті немов щось у його  барʼєрах рухнуло! Вона то якимось внутрішнім усвідомленням зрозуміла!

 А хлопець вже стиснув її з невимовною палкістю, як огорнув своїм тілом! І  жадібно, владно припав до її губ, нарешті цілуючи!

 Святий боже!

 Софії у цю мить здалося, що  вона  взагалі нічого про цілунки не знала! Хоча в цьому ж таки мала, з чим порівняти, й не лише досвід з Алексом. Та те, що робив з нею жадливий, привласнюючий, напружений дотик твердих губ Гриші – неможливо було описати простим визначенням!

 Він її пив. Пожирав! Та водночас немов наповнював цією своєю божевільною потребою! Він палав! І Софія від нього заражалася цим полумʼям!

 Здавалося, їх обох підкидати почало! І життєво необхідно було як можна більше відчути, торкнутися, всотати долонями, губами, кожним сантиметром шкіри!

 Одяг реально став зайвим!