Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Але вона таки зуміла втримати посмішку на обличчі. Хоча помітила, що погляд Григорія змінився. Немов ще глибшим став. Ще темнішим.

– Не подобається, коли так тебе називаю? – запитала… відносно рівно.

 Немов на це обурення списала його рух. Але руку не забирала. Відчула напруження сильних мʼязів під светром.

 І… Дуже дивно, та Софія наче всотувала його тепло. Воно розтікалося по всьому її тілу, немов у вени просочувалося крізь шкіру. Такі гарячі руки! Так приємно! А у неї пальці завжди мерзли…

 Зараз Софії стало раптово жарко, немов у пеклі. У горлі пересохло…

 Григорій хмикнув, підійнявши куток рота в дивній посмішці. Вона такої ще й не бачила на його обличчі.

– Та ні. Загалом – не люблю. Проте дивно, але… Коли ти так називаєш… подобається, – проговорив після невеликої паузи. Хмикнув, наче сам тому дивуючись. – Фея…

 Голос Григорія звучав хрипко та низько. Немов з самої глибини грудей. Вона відчувала легку вібрацію рукою. Його пальці стиснулися ще трохи міцніше, обхопивши її тонкий запʼясток, як погладжуючи. І тут великим пальцем зачепив ніжну внутрішню шкіру…

 І… все змінилося в одну мить. Від того звернення, від усього, що він сказав – Софію як осяйнуло дивною думкою! Розумінням, від якого всі ці тижні вона бігала, здавалося. Ховалася в сарказмі та злості, від того, що лякало невимовною потужністю.

 Бути не може! Але…

 Зараз її немов блискавкою пронизало! Дрібне тремтіння скувало тіло. Дихання загубила десь в животі. Завмерла вся, дивлячись в його темний погляд.

 А Григорій просто стояв та тримав її руку… Вона ж поворушитися не могла! І сила всього, що відчувала – змушувала ноги підламуватися!

 Що це в біса?! Тяжіння, немов до земної поверхні, як тиснуло на її плечі. Притягувало до хлопця.

 У нього на скроні напружився м'яз. Щоки перерізалися жовнами. Ніби Григорій теж з останніх сил утримував себе на місці.

 Вона жодного разу такого не відчувала навіть тоді, коли Алекс її цілував! Вона взагалі такої інтенсивності відчуттів не знала за своє життя, здалося! А тут…

 Блиснула в голові запізніла здогадка: не так й просто вони не давали одне  одному спокою! Тому весь час й допікали, гризлися, не могли спокійно пройти повз. Зачіпали та штрикали.

 Оце тяжіння… яке просто помічати не хотіла – ось причина! А вони обоє намагалися то ігнорувати, виходить?!

 Бо надто потужно. Надто насичено. Неможливо контролювати. Зовсім не та легка симпатія, що бувала в її житті, чи навіть зачарованість Алексом. О, трясця, ні!

 Немов навіть простір навколо них вібрувати почав!

 Це лякало. І зараз також. Тому підсвідомо й відштовхувалися? Але ж їх все одно притягувало!

 І зараз не лишилося сил то приховувати чи розійтися.

 Він важко зглитнув. Так, що кадик потужно смикнувся.

– Софія… – голос Гриші був низьким, вібрував на її нервах.

 В неї сироти побігли шкірою. В животі аж стиснулося все у вузол! Одночасно млосно й холодно. І викид адреналіну у вени такий, що аж нудить трохи! Очманіти!

 Мабуть, цей подив та її ошелешення відобразилися у погляді. Бо очі Григорія раптом ледь примружилися. На його щоках зʼявилися жовна, ніби він щелепи стиснув та… Хлопець різко, потужно видихнув. Потягнув за руку, розуміючи, що зміщує її центр тяжіння. Змушуючи спертися на нього… але вона могла відступити. Він давав такий шанс.

Проте ж не стала.

 І це, схоже, стало тією краплею, що переповнила море! Їх обох немов захлеснуло шаленою хвилею!

 А Григорій раптом нахилився, уткнувшись обличчям та носом в її шию. Глибоко, шумно вдихнув, немов її ароматом свої легені заповнював. Вона відчула його губи… Софію пробило новою хвилею потужного тремтіння. Не вийшло до кінця подавити тихий стогін!

– Бляха! – процідив він крізь зуби майже з відчаєм. – Сьогодні точно не найкращий день для всього цього!.. І ти навряд мислиш раціонально!  – низько простогнав він кудись в точку, де шалено гупотів її пульс. Як втискав ці слова в її шкіру.

 Ще один глибокий вдих, наче він надихатися не міг її ароматом. Точно, як Софія не мала сили перестати вдихати запах його парфуму, його шкіри.

 – Я ж мушу відвезти тебе у гуртожиток! – прогуркотів він з якимось несамовитим відчаєм, немов собі про те нагадував.

 Але ж не дозволив собі нічого більшого! Просто ковзав по її шиї вверх-вниз губами, ледь зачіпаючи шкіру!

 Проте, здається, Софія нічого більш чуттєвого за життя не знала! Її щось настільки безмежне та могутнє захопило, що розум взагалі вже нічого не вирішував.

 І… вона чесно не могла пояснити, що саме її змусило трохи повернути ту руку, яку він все ще тримав. Та обхопити потилицю Григорія пальцями, що тремтіли… І… можливо, коньяк таки був повинен у тому, що вона відверто видихнула йому у скроню:

– Я нікуди не хочу їхати…