Читати книгу - "Марсіянин"

«Соджорнер» теж не подає жодних ознак життя. Він стоїть у затишному, теплому середовищі Дому, на його блискучі панелі падає достатня кількість світла. Може, він проводить розширену самоперевірку, або чекає сигналу від станції чи ще чогось.

Мені залишається лиш тимчасово викинути це все з голови.

ЖУРНАЛ «ПАСФАЙНДЕРА»: СОЛ 0

ПОЧАТОК ЗАВАНТАЖЕННЯ

ЧАС 00:00:00

ЗАФІКСОВАНА ВТРАТА ЖИВЛЕННЯ, ЧАС/ДАТА НЕВІДОМІ

ЗАВАНТАЖЕННЯ ОС…

ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА VXWARE (C)

ПЕРЕВІРКА СИСТЕМ:

ВНУТ. ТЕМП.: −34°C

ЗОВН. ТЕМП.: ІНФ. ВІДСУТНЯ

АКУМУЛЯТОР: ПОВНИЙ

ВУЗ. АНТ.: OK

ШИР. АНТ.: OK

ПОКАЗНИК ВІТРУ: ІНФ. ВІДСУТНЯ

МЕТЕО: ІНФ. ВІДСУТНЯ

ASI: ІНФ. ВІДСУТНЯ

КАМЕРА: OK

КОНТАКТ З МАРСОХОДОМ: ІНФ. ВІДСУТНЯ

СОН. ПАНЕЛЬ A: ІНФ. ВІДСУТНЯ

СОН. ПАНЕЛЬ B: ІНФ. ВІДСУТНЯ

СОН. ПАНЕЛЬ C: ІНФ. ВІДСУТНЯ

ПЕРЕВІРКУ ЗАВЕРШЕНО

ВСТАНОВЛЕННЯ ЗВЯ’ЗКУ

ОЧІКУЮ СИГНАЛУ…

ОЧІКУЮ СИГНАЛУ…

ОЧІКУЮ СИГНАЛУ…

СИГНАЛ ОТРИМАНО…

РОЗДІЛ 11

– Є якийсь сигнал… так… так! Це «Пасфайндер»!

Переповнена кімната вибухнула оплесками й вигуками. Венкат ляснув незнайомого техніка по спині, а Брюс тим часом молотив повітря кулаком.

Поспіхом обладнаний центр управління «Пасфайндером» став досягненням сам по собі. За минулі двадцять днів, команда інженерів ЛРР працювала цілодобово, щоб зібрати антикварні комп’ютери, полагодити зламані компоненти, прокласти мережу і встановити нашвидкуруч написане програмне забезпечення, щоб старі системи могли взаємодіяти з сучасною Мережею далекого космічного зв’язку.

Сама кімната раніше була залою для нарад; ЛРР не мало готового приміщення для раптової потреби. А коли до й без того набитого комп’ютерами й обладнанням приміщення натовпилося стільки глядачів, воно взагалі стало кошмаром клаустрофобів.

Лиш знімальна група «Есошіейтед Прес» притискалася до стіни, намагаючись, – безуспішно, – не плутатися ні в кого під ногами, під час зйомки знаменної події. Решта ЗМІ змушені були задовольнитися живою трансляцією «ЕП» й чекати прес-конференції.

Венкат повернувся до Брюса.

– Чорт забирай, Брюсе. Цього разу ти витяг з капелюха справжнє диво! Чудова робота!

– Я всього лиш керівник, – скромно сказав Брюс. – Дякуй хлопцям, що змогли примусити цей мотлох працювати.

– Ще й як подякую! – широко всміхався Венкат. – Але спочатку я маю поговорити з моїм новим ліпшим другом!

Повернувшись до чоловіка, що сидів у навушниках перед панеллю зв’язку, Венкат спитав:

– Як тебе звуть, мій новий ліпший друже?

– Тім, – відповів той, не зводячи очей з екрану.

– Що тепер? – спитав Венкат.

– Ми автоматично надіслали дані телеметрії. Вони будуть там десь за одинадцять хвилин. Тоді «Пасфайндер» почне вузьконаправлену передачу. Тож ми почуємо щось від нього не менш, як за двадцять дві хвилини.

– Венкат має докторський ступінь з фізики, Тіме, – сказав Брюс. – Принципи міжпланетного зв’язку йому можна не пояснювати.

Тім знизав плечима.

– З керівниками ніколи не можна знати напевне.

– А що за передачу ми щойно отримали? – спитав Венкат.

– Системне повідомлення. Результати перевірки систем. Багато про що «інформація відсутня», але це тому, що ті системи містилися на панелях, які Вотні познімав.

– А камера?

– Написано, що камера працює. Ми знімемо панораму, щойно зможемо.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 97

Працює!

Бісовий бублик, воно працює!

Я щойно одягнувся і перевірив станцію. Вузьконаправлена антена розвернулася точно в бік Землі! «Пасфайндер» сам ніяк не міг дізнатися, де знаходиться, тож не міг він і знати, в який бік від нього Земля. Єдиний спосіб – отримати сигнал.

Вони знають, що я живий!

Навіть не знаю, що сказати. Мій навіжений план якимось робом виправдався! Я знову з кимось говоритиму. Я три місяці жив тут найсамотнішою людиною в історії, і от тепер цьому покладено край.

Звісно, мене можуть і не врятувати. Але я буду не сам.

Увесь час, поки я їздив за «Пасфайндером», я уявляв собі цю мить. Я думав, що спочатку стрибатиму, кричатиму, можливо, копну кілька камінців (бо уся ця бісова планета – мій ворог), але цього не сталося. Коли я повернувся в Дім і зняв скафандр, то сів серед грязюки й заплакав. Кілька хвилин галасував, як малий. Нарешті я перейшов до тихого шморгання, а тоді до глибокого спокою.

Дуже приємного спокою.

Я подумав: тепер, коли є шанс вижити, треба обережніше записувати в журнал стидкі моменти. Як тут видаляти записи? Нічого такого ніде не видно… Повернуся до цього пізніше. Зараз є й важливіші справи.

Мені з людьми треба розмовляти!

•••

Венкат посміхався з подіуму кімнати для преси ЛРР.

– Ми отримали вузьконаправлений відгук лиш півгодини тому, – сказав він скупченим журналістам. – Ми негайно наказали «Пасфайндеру» зробити панорамний знімок. Сподіваємося, Вотні має для нас якесь повідомлення. Питання?

Перед ним захитався ліс репортерських рук.

– Кеті, почнемо з вас, – сказав Венкат, вказуючи на журналістку CNN.

– Дякую, – сказала вона. – Чи встановлений який-небудь контакт з марсоходом «Соджорнер»?

– На жаль, ні, – відповів він. – Станція не змогла зв’язатися з «Соджорнером», а прямого зв’язку з ним ми не маємо.

– Що може бути негаразд із «Соджорнером»?

– Навіть припустити важко, – сказав Венкат. – Після стількох років на Марсі, будь-що може бути негаразд.

– А найвірогідніше?

– Найвірогідніше він заніс його в Дім. Сигнал станції не зможе пробитися до «Соджорнера» крізь покриття Дому. – Вказавши на іншого репортера, він сказав: – Ви, отам.

– Марті Вест, «Новини NBC», – сказав Марті. – Як ви спілкуватиметеся з Вотні, коли все запрацює?

– Це вирішуватиме Вотні, – сказав Венкат. – Ми можемо лише керувати камерою. Він може писати записки і тримати їх перед об’єктивом. Але як нам йому відповісти – це вже складніше.

– Чому? – спитав Марті.

– Тому що платформа камери – це все, що ми маємо. Це єдина рухома частина. Є безліч способів спілкуватися через саме тільки обертання платформи, але жодного, щоб розповісти про них Вотні. Доведеться йому придумати що-небудь. А ми вже робитимемо, як він скаже.

Вказавши на наступного репортера, він сказав:

– Давайте.

– Джил Голбрук, BBC. Сигнал проходить туди й назад за тридцять дві хвилини, єдина рухома частина – це платформа; розмова буде жахливо повільною, чи не так?

– Так, – підтвердив Венкат. – Зараз на Ацидалійській рівнині ранок, а тут, у Пасадені, щойно вибило третю. Ми пробудемо тут решту ночі, і це лиш початок. Наразі дякую, більше жодних питань. За